Академія адміністративно-правових наук | Науково-дослідний інститут публічного права

Dura lex, sed lex
(Закон суворий, але це закон)
Латинський вислів римського права

 

 

 

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА, ЗАКОНИ ЯК НАЦІОНАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ. ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ЛЕКЦІЯ

Адміністративне право як галузь права складається зі значної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовим призначенням і способом правового впливу на регульовані суспільні відносини. Потрібно передусім звернути увагу на зовнішню форму норм адміністративного права – його джерела.

Джерела адміністративного права – це засоби зовнішнього оформлення адміністративно-правових норм, які засвідчують їх загальнообов’язковість.

Це засоби, форми вираження й закріплення публічної волі українського народу та держави.

До джерел адміністративного права належать:

– національні джерела адміністративного права (Конституція України, законодавчі акти, підзаконні нормативні акти);

– міжнародні джерела адміністративного права (міжнародні договори, акти органів міжнародних організацій та юридичні акти «м’якого права»);

– рішення судових органів (практика Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного суду України, типові і зразкові рішення касаційного адміністративного суду та висновки Верховного Суду щодо застосування норм права).

У межах правової системи України джерела адміні­стративного права розташовані за принципом ієрархічної підпорядкованості й утворюють цілісну систему. Їхня вертикальна структура будується таким чином, що розпорядження нижніх джерел права видаються на основі вищих джерел. Чітка підпорядкованість джерел адміністративного права законодавчо закріплена, забезпечена за допомогою юридичних механізмів і має важливе соціально-політичне значення. Єдність системи цих джерел означає єдність вираженої в законі верховної волі Українського народу.

Значення джерел адміністративного права полягає в тому, що вони є:

– засобом зовнішнього оформлення норм адміністративного права та засвідчують їх загальнообов’язковість;

– нормою вираження й закріплення публічної волі народу України через делегування її парламентаріям та адміністративним органам.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правовий акт (нормативний акт) – письмовий документ компетентного суб’єкта владних повноважень, який містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру.

Нормативно-правові акти видаються лише в певній формі й суворо в межах своєї компетенції. Юридична цінність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. До нормативно-правових актів належать як закони[1], так і підзаконні нормативно-правові акти, ухвалені в ході розпорядчої діяльності адміністративних органів[2].

Вищими за юридичною силою є Конституція України та інші закони України.

За юридичною силою національні законодавчі документи (нормативно-правові акти) як джерела адміністративного права поділяються на закони (Конституцію та інші закони України) та підзаконні акти. При цьому треба розуміти, що в юридичній літературі категорії «законодавство» і «нормативно-правовий акт» розуміються як тотожні.

1. Основні національні джерела адміністративного права України

На відміну від норм (як приклад, кримінального права), об’єднати всі національні джерела адміністративного права в одному чи навіть декількох комплексних (кодифікованих) кодексах або законах не можна з об’єктивних причин.

Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Також правотворчість у публічному адмініструванні характеризується високим рівнем динамічності, виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу. Законодавчі акти постійно доповнюються й уточняються, а нормативний матеріал потребує систематизації.

Об’єктивно існують чотири групи головних джерел адміністративного права.

По-перше, ті, що регулюють відносини приватних осіб з адміністративними органами. В умовах сьогодення – це насамперед закони України «Про адміністративні послуги» та «Про адміністративну процедуру».

По-друге, власне ті, що визначають внутрішні стандарти професійної діяльності та поведінки службових осіб адміністративних органів, втілені в законах України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про запобігання корупції» й наказах відповідних адміністративних органів з питань державної служби.

По-третє – законодавство, що визначає підстави та провадження стосовно притягнення до адміністративної відповідальності. В умовах сьогодення – це КУпАП, два розділи Митного кодексу України та положення деяких інших законів.

По-четверте – це процесуальний закон, який надає можливість приватним особам у судовому порядку оскаржувати дії (бездіяльність) суб’єктів владних повноважень, – КАСУ.

Також норми адміністративного права фіксуються в декількох кодексах, десятках законів і тисячах підзаконних нормативно-правових актів.

2. Місце і роль Конституція України системі національних джерел адміністративного права України

У системі джерел адміністративного права основоположну роль відіграє Конституція України – Основний Закон Української держави. Норми, які закріплюють конституційні права і свободи людини та громадянина, є нормами прямої дії. Також у Конституції визначаються права і свободи, які має забезпечити громадянам публічна адміністрація, її система, а також найважливіші положення щодо організації її діяльності. Конституційно-правові акти встановлюють правовий статус громадян, закріплюють їх участь у громадських об’єднаннях, в управлінні державними та громадськими справами, обов’язки й відповідальність посадових осіб, а також найважливіші способи зміцнення законності та правопорядку в публічному управлінні.

Адміністративно-правові приписи, що містяться в Конституції України, можна поділити на чотири основні групи, які визначають:

1) права, свободи й обов’язки фізичних та юридичних осіб приватного права у сфері публічного адміністрування;

2) основи організації та функціювання адміністративних органів;

3) порядок формування та засади діяльності адміністративних органів;

4) адміністративно-територіальний устрій України [3].

У переважній більшості випадків роль норм Конституції України як першоджерела права не зводиться до прямого регулювання адміністративно-правових відносин. Конституційні норми передбачають видання окремих законів Верховною Радою України, положення яких своєю чергою конкретизуються в підзаконних нормативно-правових актах компетентних адміні­стративних органів.

Отже, норми Конституції України, маючи пряму дію з питань захисту порушених прав і свобод громадян, є основою побудови системи джерел адміністративного права – законів, ухвалених Верховною Радою України, положення яких своєю чергою конкретизуються в підзаконних нормативно-правових актах від компетентних адміністративних органів.

3. Закони, як національні джерела адміністративного права

Закони становлять основну за значущістю частину нормативно-правових актів в Україні, адже саме вони мають регулювати найважливіші суспільні відносини.

 Закон – це нормативно-правовий акт, ухвалений Верховною Радою України та (або) на всеукраїнському референдумі в установленому Конституцією України та законом порядку, що регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Порядок ухвалення законів Верховною Радою України визначається Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Законом можуть установлюватися особливості розроблення та (або) затвердження окремих видів або форм законів. Закон ухвалюється на всеукраїнському референдумі у випадках та в порядку, установлених Законом України «Про всеукраїнський референдум»[4].

Закони мають вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, що передбачає такі положення:

– ніхто, крім Верховної Ради України, не може їх ухвалювати, змінювати чи скасовувати;

– вони регулюють найважливіші суспільні відносини, що багаторазово повторюються;

– усі інші нормативно-правові акти мають видаватися на основі законів і щодо їх виконання;

– у разі виникнення колізій між нормами Закону й підзаконного нормативно-правового акта діють норми Закону;

– тільки Верховна Рада України може підтвердити або змінити Закон у разі повернення його Президентом України за відкладного вето.

Закони як національні джерела адміністративного права класифікуються:

І. За ієрархічним статусом – це Конституція України (Основний Закон) та конституційні закони, які становлять основу розвитку правової системи (ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до Конституції (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, Президента України, уряду, Конституційного суду і т. ін.). Вони діють разом із Конституцією, оскільки їх ухвалення органічно випливає з її змісту);

Закони ухвалюються у формі:

1) кодексу України;

2) закону України (первинний закон);

3) закону України про внесення змін до кодексу, первинного закону;

4) закону України про надання згоди Верховною Радою України на обов’язковість або денонсацію міжнародного договору України;

5) закону України про затвердження:

а) Регламенту Верховної Ради України;

– Державного бюджету України;

– загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

– державних символів України;

– інших правових актів Верховної Ради України або норм права у визначених Конституцією України та (або) законом випадках;

6) схвалення чи затвердження нормативно-правових актів інших органів у випадках, визначених Конституцією України:

– указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; про загальну або часткову мобілізацію; про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

– рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

– Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї;

– інших визначених Конституцією України правових актів.

Кодекс – це закон, що створений через систематизацію норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При ухваленні законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, мають дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, установлені кодексом. Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подає до Верховної Ради України проєкт закону, що регулює суспільні відносини інакше, ніж кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до кодексу. Такий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до кодексу. Якщо проєкт кодексу передбачає ухвалення на його виконання інших законів чи підзаконних нормативно-правових актів, до такого проєкту додається перелік нормативно-правових актів із визначенням їхніх цілей, завдань, структури та основних положень.

Первинний закон – це закон, що системно регулює окрему сферу суспільних відносин. Він ухвалюється Верховною Радою України, як правило, у разі:

1) виникнення нової сфери суспільних відносин;

2) суттєвої зміни суспільних відносин, урегульованих законом;

3) потреби за результатами здійснення правового моніторингу;

4) упорядкування або систематизації інших первинних законів.

Закон про внесення змін – це закон, яким змінюється окремий структурний елемент кодексу або первинного закону. Закон про внесення змін може передбачати внесення змін до структурного елемента кодексу, первинного закону:

1) у редакції, чинній на день внесення законопроєкту на розгляд Верховної Ради України (із зазначенням закону, що змінив зазначений структурний елемент останнім, якщо до нього вносилися зміни);

2) у редакції, що не набрала чинності, але міститься в кодексі, первинному законі з відтермінуванням набрання чинності, який був опублікований у порядку, установленому законом.

Зміни до постанов Верховної Ради України вносяться постановами Верховної Ради України. Внесення змін до постанов Верховної Ради України законом можливе за сукупності таких умов:

1) здійснюється системний перегляд законодавства України у зв’язку із запровадженням законом нового регулювання суспільних відносин;

2) постанова містить норму права, що стосується предмета нового регулювання суспільних відносин, запровадження якого передбачено законопроєктом.

Порядок розроблення проєкту закону про міжнародний договір, його розгляду й ухвалення визначається законом.

Закон про затвердження. У випадках, передбачених Конституцією України та (або) законом, Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет України, Регламент Верховної Ради України, а також інші акти, що містять норми права, або окремі норми права.

Акт Верховної Ради України або окремі норми права, що затверджуються законом, є його невід’ємними складовими і мають силу закону.

Закон про схвалення. У випадках, передбачених Конституцією України, Верховна Рада України схвалює або затверджує законом нормативно-правові акти інших органів[5].

За спрямованістю норм адміністративного права закони поділяються на матеріальні (як приклад, Закон України від 21.05.1997 р. № 280 «Про місцеве самоврядування в Україні») та процесуальні (КАСУ).

При цьому особливістю нормативно-правових актів у галузі адміністративного права є те, що в багатьох законах України поєднуються як матеріальні, так і процесуальні адміністративно-правові норми (найбільш наочний приклад – КУпАП).

4. Закони як національні джерела адміністративного права України[6]

4.1. Закони, які є основними джерелами адміністративного права України

У системі норм адміністративного права немає одного основного джерела, як наприклад у кримінальному праві[7]. В умовах сьогодення основні норми адміністративного права зосереджені в шести законах України.

 

1. Закон України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX «Про адміністративну процедуру» описує прості й зрозумілі правила поведінки адміністративних органів щодо фізичних і юридичних осіб. Фактично, це «кодекс» для публічної адміністрації[8]. Визначає порядок і процедури, які застосовуються для розгляду та вирішення адміністративних справ, що виникають у сфері публічного адміністрування.

Закон спрямовано на забезпечення прав і свобод громадян у процесі взаємодії з адміністративними органами, встановлюючи чіткі правила для забезпечення прозорості та ефективності публічного адміністрування.

Зокрема норми Закону України законодавчо виписують, що адміністративний орган – це орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, а також інший суб’єкт, який відповідно до закону наділений повноваженнями здійснювати функції публічної адміністрації; публічний інтерес – це інтерес держави, суспільства або територіальної громади, а також важливі для великої кількості осіб інтереси й потреби[9].

2. Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги», який визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Він регулює відносини між адміністративними органами та суб’єктами звернення. Це стосується отримання адміністративних послуг, що включає видання дозволів, ліцензій, сертифікатів, реєстрацію та інші види дій з боку держави. Закон гарантує захист прав заявників, забезпечуючи їм доступ до адміністративних послуг на основі рівності, прозорості та недискримінаційного підходу. Норми Закону від 6 вересня 2012 року № 5203-VI установлюють єдині правові стандарти надання послуг[10].

3. Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» в аспектах підзаконної правотворчості (розпорядчої діяльності) визначає правові та організаційні засади видання підзаконних нормативно-правових актів. Згідно з ним підзаконний нормативно-правовий акт ‒ це документ, виданий суб’єктом правотворчої діяльності на виконання Конституції та законів України. Підзаконні нормативно-правові акти мають узгоджуватися між собою і мати відповідність законам та міжнародним договорам. Закон установлює правила для обліку, планування та видання підзаконних актів, що дозволяє забезпечити систематичність і послідовність правового регулювання в різних сферах суспільного життя[11].

4. Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» відіграє вирішальну роль у нормах адміністративного права, які забезпечують формування та функціювання системи запобігання корупції в Україні. Цей Закон закріплює правові та організаційні основи для ефективного попередження корупційних правопорушень й правопорушень, пов’язаних з корупцією, зменшення ризиків корупційних дій, а також для усунення їхніх наслідків. Серед основних інструментів, що запроваджуються, є вимоги до прозорості фінансової звітності посадових осіб, декларування доходів, запобігання конфлікту інтересів та низка інших обмежень (скажімо, суміщення й сумісництва з іншими видами діяльності; отримання подарунку; спільної роботи близьких осіб)[12].
5.  Кодекс України про адміністративні правопорушення. Його завданням є забезпечення охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного устрою України, а також захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій. Кодекс спрямовано на підтримання встановленого правопорядку та зміцнення законності в державі. Одним із ключових завдань є запобігання адміністративним правопорушенням та виховання громадян у дусі поваги до Конституції і законів України. Він також сприяє вихованню громадян у дусі сумлінного виконання своїх обов’язків перед суспільством, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, а також до правил співжиття. Основна мета ‒ забезпечення дотримання законів та підвищення правової свідомості громадян для зміцнення стабільності та безпеки в українському суспільстві[13].

6. Кодекс адміністративного судочинства України насамперед є джерелом адміністративного судочинства (адміні­стративного процесу) та має своїм призначенням визначення юрисдикції та повноваження адміністративних судів, установлення порядку здійснення судочинства в адміністративних судах. Основною метою КАСУ є забезпечення ефективного та справедливого розгляду публічно-правових суперечок, що вини­кають між фізичними чи юридичними особами та суб’єктами владних повноважень. Він спрямований на захист прав, свобод та законних інтересів громадян і організацій у процесі здійснення публічного адміністрування, а також на зміцнення законності та правопорядку в Україні. Проте в системі адміністративних судів розглядаються публічно-правові суперечки фізичних чи юридичних осіб з адміністративними органами, які в адміністративному процесі отримують назву суб’єктів владних повноважень, щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності[14].

Відповідно норми КАСУ:

– по-перше, за своїм прямим призначенням забезпечують захист порушених прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень;

– по-друге, рішення адміністративних судів щодо задоволення позовних вимог приватних осіб є гіркою правдою для адміністративних органів, які припустилися порушення прав, свобод та (або) законних інтересів приватних осіб. Тим самим за нормами КАСУ змушені повіряти свою діяльність адміністративні органи.

Зазначені вище закони отримали галузеву назву «основні джерела адміністративного права» через те, що використовуються для врегулювання адміністративно-правових відносин практично в усіх галузях суспільного життя.

Треба підкреслити, що названі вище джерела адміністративного права творці адміністративної реформи ще наприкінці ХХ століття хотіли кодифікувати під назвою «Адміністративний кодекс», який мав включати:

1) кодекс про адміністративні проступки;

2) адміністративно-процесуальний кодекс;

3) адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс;

4) кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифіковані акти[15].

Незважаючи на те, що реальна законотворчість утвердила дещо інші відтінки, загалом можна вважати, що реформа адміністративного права (від 1998 р.) щодо правотворчого напрямку відбулась, проте за винятком ще не ухваленого у другому читанні Верховною Радою України проєкту Кодексу України про адміністративні проступки.

Тим самим громадяни України, юридичні особи та адміністративні органи мають у своєму арсеналі основні джерела адміністративного права, які за умови їх виконання дають можливість громадянам отримувати якісні адміністративні послуги та належний адміністративно-правовий захист.

Отже, з погляду галузевої інкорпорації, систему норм законів України («Про адміністративні послуги»; «Про адміністративну процедуру», «Про правотворчу діяльність» в аспектах норм підзаконної правотворчості (розпорядчої діяльності), «Про запобігання корупції», Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України) можна об’єднати під доктринальною назвою «АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ».

6. Закони, які є загальними джерелами адміністративного права України

Поряд з основними джерелами адміністративного права об’єктивно існують й загальні джерела адміністративного права ‒ закони України, які використовуються при врегулюванні правовідносин більшості галузей суспільного життя. Зокрема це:

Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України»[16];

Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади»[17];

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»[18];

Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»[19];

Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»[20];

Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування»[21];

Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу»[22];

Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»[23];

Природним є те, що зазначений перелік загальних джерел адміністративного права у формі законів не є повним. Він може бути доповнений суб’єктивно або об’єктивно – після утвердження нових законів України з нормами адміністративного права, які будуть врегульовувати адміністративно-правові відносини в багатьох сферах суспільного життя.

Отже, закони України формують основні, загальні, особливі та спеціальні національні джерела адміністративного права. Норми перших використовуються для всіх, а других – для врегулювання більшості адміністративно-правових відносин. Особливі використовуються в таких підгалузях адміні­стративного права, як службове та адміністративно-деліктне право. Спеціальні національні джерела адміністративного права використовуються для публічного адміністрування певних сфер (секторів) суспільного життя[24].

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття джерела адміністративного права.
2. Чому і в яких випадках рішення судів є джерелами адміністративного права?
3. Наведіть приклад основного виду джерела адміністративного права.
4. Розкрийте значення джерел адміністративного права.
5. Поясніть, чому неможливо об’єднати всі джерела адміністративного права в одному кодифікованому акті.
6. Назвіть чотири групи головних джерел адміністративного права України та охарактеризуйте кожну.
7. Визначте, які закони регулюють відносини між приватними особами та адміністративними органами.
8. Розкрийте значення Конституції України як Основного Закону у формуванні системи джерел адміністративного права.
9. Назвіть групи адміністративно-правових приписів, закріплених у Конституції України.
10. Поясніть, у чому полягає пряма дія норм Конституції у публічному адмініструванні.
11. Наведіть приклади, як конституційні норми конкретизуються в деяких законах України.
12. Дайте визначення поняттю «нормативно-правовий акт» і поясніть його роль у системі джерел адміністративного права.
13. Розмежуйте категорійний зміст: «закон» і «підзаконний нормативно-правовий акт».
14. Чому всі інші нормативно-правові акти мають видаватися на основі законів і щодо їх виконання. Поясніть чому підзаконні нормативно-правові акти не можуть самостійно врегульовувати адміністративно-правові відносини?
15. Визначте різницю між кодексом, первинним законом і законом про внесення змін.
16. Перелічіть шість основних законів, які становлять основу джерел адміністративного права України, і коротко схарактеризуйте їх зміст.
17. Поясніть, як Закон «Про адміністративну процедуру» вплинув на стандарти діяльності адміністративних органів.
18. Обґрунтуйте значення Кодексу адміністративного судочинства України як гарантії захисту прав у сфері публічного адміністрування.
19. Поясніть, чому закони які відносяться до основних джерел адміністративного права можна розглядати як доктринальний «Адміністративний кодекс України»?
20. Визначте, у чому полягає відмінність між основними та загальними джерелами адміністративного права у формі законів України?
21. Назвіть не менше п’яти законів, які належать до загальних джерел адміністративного права України.
22. Поясніть, яку роль у формуванні адміністративно-правових відносин відіграють закони про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування?
23. Обґрунтуйте, чому перелік загальних джерел адміністративного права не є вичерпним і може розширюватися?

Література та джерела для поглибленого вивчення:

[1] «Про місцеве самоврядування». Закон від 21 травня 1997 р. № 280.

[2] «Про становлення режиму роботи закладів суб’єктів підприємницької діяльності». Рішення Рівненської міської ради.

[3] Решота В. Застосування джерел адміністративного права України в судочинстві України: дис. … д.ю.н. Львів, 2018. С. 196.

[4] Про правотворчу діяльність: Закон України.

[5] Про правотворчу діяльність: Закон України.

[6] Автор-укладач: Валентин Галунько.

[7] Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III.

[8] Як Закон про адміністративну процедуру впливає на судову практику: інтерв’ю із суддею КАС ВС Володимиром Бевзенком. PАР. 2025. 10 жовтня 2025. URL: https://par.in.ua/information/publications/459-yak-zakon-pro-administratyvnu-protseduru-vplyvaie-na-sudovu-praktyku-interviu-iz-suddeiu-kas-vs-volodymyrom-bevzenkom

[9] Про адміністративну процедуру: Закон України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX.

[10] Про адміністративні послуги: Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI. Набрав чинності 7 жовтня 2012 року. Останні зміни до Закону були внесені 30 червня 2023 року Законом № 3221-IX.

[11] Про правотворчу діяльність: Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX.

[12] Про запобігання корупції. Закон України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII.

[13] Кодекс України про адміністративні правопорушення.

[14] Кодекс адміністративного судочинства України.

[15] Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810.

[16] Про Кабінет Міністрів України. Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII.

[17] Про центральні органи виконавчої влади. Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VI.

[18] Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21 травня 1997 року № 280.

[19] Про правовий режим воєнного стану. Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

[20] Про державну службу. Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

[21] Про службу в органах місцевого самоврядування. Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-III.

[22] Про військовий обов’язок і військову службу. Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII.

[23] Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V.

[24] Галунько В. В. Закони України, які є основними джерелами адміністративного права України. Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики : матеріали круглого столу, присвяченого пам’яті професора Валерія Матвійчука. Київ : ДП «Експрес-об’ява», 2024. С. 44-51.