Академія адміністративно-правових наук | Науково-дослідний інститут публічного права

СОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ПРАВА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

1. Історія утвердження соціологічної теорії права

Соціологічна теорія права сформувалася наприкінці XIX – на початку ХХ століття як реакція на кризу юридичного позитивізму. Юристи та соціологи того часу відчували, що формальне тлумачення права як системи державних норм не пояснює реальних процесів у суспільстві. Виникла потреба у підході, що враховує соціальні фактори, вплив економіки, культури, психології та громадської думки на право. Головними її засновниками вважають Є. Ерліха[1] [2] [3], Л. Дюгі, М. Вебера, Р. Паунда та Р. Ієрінга. Їхні ідеї поєднували юридичні й соціологічні підходи. Виникла школа, яка розглядала право як живий соціальний феномен.

Першим програмним документом соціологічної юриспруденції стали праці австрійського юриста Євгена Ерліха. У своїй книзі «Основи соціології права» (1913) він підкреслював, що «живе право» існує в суспільстві незалежно від державних кодексів. Французький мислитель Леон Дюгі[4] розробив концепцію «соціальної солідарності» як основи правопорядку[5]. Американський юрист Роско Паунд започаткував у США рух соціологічна юриспруденція «sociological jurisprudence», який поєднав право з практичними потребами суспільства[6]. [7]Поряд із ними вагому роль відіграли ідеї М. Вебера про типи легітимного панування[8].

Отже, соціологічна теорія стала міждисциплінарною течією, що виникла на перетині юриспруденції та соціології.

2. Сутність соціологічної теорії права з урахуванням особливостей адміністративного права

Соціологічна теорія права виходить із того, що право — це не лише норми, ухвалені державою, а насамперед соціальний порядок, що реально функціонує у суспільстві.

Її представники стверджували: абстрактні норми не відображають усієї різноманітності соціальних відносин.

Реальним регулятором виступає поведінка людей, їхня правосвідомість і звичаї.

У цьому сенсі право розуміється як результат колективного

Важливим положенням є ідея «живого права», яку сформулював Є. Ерліх. Він доводив, що основою правопорядку є не кодекси, а ті правила поведінки, якими люди реально керуються у своїй щоденній діяльності. Це можуть бути корпоративні норми, звичаї, усталені практики.

У правозастосуванні суддя має орієнтуватися не тільки на формальні закони, а й на соціальні потреби. Такий підхід підкреслює гнучкість і динамічність права. Він наближає юриспруденцію до повсякденного життя.

Соціологічна школа приділяла увагу також функціям права у суспільстві. Р. Паунд пропонував розглядати право як інструмент соціальної інженерії, покликаний балансувати інтереси різних груп. Л. Дюгі бачив у праві вираження соціальної солідарності, яка об’єднує людей у колектив. М. Вебер досліджував право в контексті панування та легітимності влади.

Тим самим, у центрі уваги соціологічної теорії права є питання: як право реально працює у суспільстві? Це зробило її прикладною та емпірично орієнтованою концепцією.

Сутність соціологічної теорії проявляється і в критиці чистого формалізму. Вчені цієї течії вважали, що законодавство часто відстає від суспільних змін. Тому право не можна ототожнювати з текстами кодексів.

Не менш важливими є судова практика, адміністративні рішення, усталені правові звички. Цей підхід розширив межі юридичної науки, ввівши до неї методи соціологічних досліджень. Він наблизив право до життя, зробивши його більш гуманістичним.

Нарешті, соціологічна теорія права прагнула поєднати нормативний і фактичний виміри. Вона визнавала, що норми права мають значення, але лише у взаємодії з реальними суспільними відносинами.

Отже, адміністративне право з погляду соціологічної теорії права — це система, що складається:

– із законів в яких виписані норми адміністративного права;

– судової практики адміністративних судів, а в певних чинниках Конституційного суду України та інших суддів загальної юрисдикції;

– практики, кращих взірців публічного адміністрування, адміністративних органів стосовно забезпечення прав і свобод громадян, законного інтересу суб’єктів господарювання;

– доброчесності посадових осіб адміністративних органів та суддів адміністративних судів;

– належної правосвідомості громадян та інших фізичних приватних осіб у відносинах з адміністративними органами.

У цьому аспекті адміністративне право в системі координат соціологічної системи права стає «живим публічним організмом», що постійно змінюється з метою найповнішого забезпечення прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, публічного інтересу держави та суспільства в цілому.

Малюнок 1

 «Глечик живих» норм адміністративного права

 згідно з соціологічною теорією права

3. Зміст соціологічної теорії права в адміністративному праві України

 

Зміст соціологічної теорії права визначається кількома ключовими категоріями.

По-перше, це «живе право», яке існує у суспільстві незалежно від державних приписів. Воно охоплює звичаї, практику взаємодії, неписані правила поведінки. Саме вони забезпечують реальне функціонування соціальних інститутів.

По-друге, це «право в дії» — аналіз того, як норми реалізуються у щоденній поведінці. У такий спосіб соціологічна школа надавала пріоритет емпіричному досвіду.

Другим змістовим елементом є концепція права як інструмента соціального регулювання. Право має забезпечувати баланс між приватними та публічними інтересами.

Воно повинно служити засоби узгодження суперечностей і збереження соціальної рівноваги. У цьому аспекті право розглядається як динамічний засіб управління суспільством. Його зміст визначається потребами конкретної соціальної спільноти.

Отже, соціологія права тісно пов’язане з економічними, культурними та моральними чинниками.

Третім важливим змістовим аспектом є увага до правосвідомості та поведінки людей. Соціологічна школа вважала, що право існує не тільки в текстах законів, а й у свідомості громадян. Воно відображається у переконаннях, цінностях і звичках.

Без врахування правосвідомості будь-яке законодавство лишається формальним.

Тому дослідники соціологічної школи приділяли велику увагу емпіричним способом:

– опитуванням;

– статистиці;

– аналізу судових рішень.

Це наповнює адміністративне право реальним змістом.

 

4. Значення та вплив соціологічної теорії права на адміністративне право України

Соціологічна теорія має велике значення для розвитку правової науки загалом та адміністративного права зокрема. Вона стала підґрунтям для формування окремої дисципліни — соціології права, яка вивчає право у дії, його функціонування в суспільстві та ефективність реалізації. Її ідеї істотно вплинули на розвиток правової політики, публічного адміністрування, адміністративного судочинства та правової освіти, адже вони акцентували увагу на необхідності врахування суспільних процесів у правотворчості.

Особливо вагомий внесок зробила американська школа, що застосовувала соціологічний підхід під час реформування права та створила практичний прецедент поєднання юриспруденції з соціальними науками. В Європі ця концепція сприяла розвитку соціальної філософії права та посиленню уваги до прав людини й верховенства права.

Отже, вона розширила межі юриспруденції, зокрема у сферах публічного права, де важливим є зв’язок між законом і реальними потребами громадян.

Соціологічна теорія підкреслює необхідність гармонійного поєднання права з суспільними потребами, які має забезпечувати публічна адміністрація. Вона доводила, що закони є ефективними лише тоді, коли відповідають реальним інтересам і звичкам громадян у сфері публічних відносин.

Це сприяло демократизації як законодавчої так і підзаконної правотворчості що зміцнює принципи легітимності влади. Впровадження соціологічного підходу дозволило посилити контроль суспільства над діяльністю адміністративних органів і зробило право ближчим до реалій соціального життя. У результаті формувалася нова правова культура прийняття правових актів, яка поєднує правові стандарти із соціальною доцільністю.

Судді адміністративних судів, а також посадові особи адміністративних органів, у певних аспектах отримали соціально-правові можливості ширше враховувати соціальні умови під час прийняття та винесення адміністративних і судових рішень. Це позитивно вплинуло на справедливість практичного правозастосування та підвищило рівень довіри громадян до судової влади.

Такий підхід дозволяє більше уникати формалізму та забезпечує баланс між буквою закону і потребами споживачів адміністративних послуг. Більш того, завдяки соціологічній теорії у практику адміністративних судів почали інтегруватися стандарти прав людини й принципи верховенства права, що зміцнило європейський вектор правового розвитку України.

На адміністративне право України соціологічна теорія справила відчутний вплив, оскільки саме вона посилила увагу до правосвідомості, правової культури громадян та, найважливіше, доброчесності посадових осіб адміністративних органів і суддів адміністративних судів.

Соціологічний підхід надав вищестоящим публічним суб’єктам адміністративного права можливість оцінювати правові норми з точки зору їх ефективності, а приватним особам — з точки зору справедливості застосування. Такий подвійний підхід сприяє формуванню балансу інтересів між владою та громадянським суспільством, а також підвищує якість правового регулювання.

Загалом значення соціологічної теорії для адміністративного права України полягає в тому, що вона максимально зближує адміністративне право з реальними потребами громадян і приватних осіб.

Теорія довела, що адміністративне право не може існувати без підтримки громадянського суспільства, його цінностей та соціальних потреб.

Вона заклала основи сучасних досліджень правової культури, правосвідомості та ефективності адміністративно-правових реформ.

Завдяки цьому було підготовлено ґрунт для розвитку емпіричних досліджень в адміністративному праві, які нині активно інтегруються в наукову і практичну діяльність. Сьогодні положення соціологічної теорії з успіхом використовуються в концепціях верховенства права та захисту прав людини, що гарантуються адміністративними органами й адміністративними судами України.

5. Моделі застосування соціологічного підходу у праві у сучасному адміністративному праві України.

У сучасних умовах соціологічна теорія знаходить активне застосування у сфері адміністративної правотворчості.

По-перше, під час розроблення нових законів, що містять норм адміністративного права,  важливим є врахування соціальних реалій, потреб громадян і специфіки функціонування публічної адміністрації.

Для цього застосовуються соціологічні опитування, аналіз громадської думки, емпіричні дослідження практики адміністративних органів. Такий підхід дозволяє зробити адміністративне законодавство життєздатним і дієвим, оскільки воно відповідає наявним викликам суспільного життя. У такий спосіб соціологічна школа виконує роль практичного інструменту для парламенту та уряду у формуванні законів про адміністративні процедури та послуги. Це також сприяє гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами.

Другою сферою застосування є адміністративне судочинство та практика правозастосування адміністративних органів. Судді адміністративних судів дедалі частіше орієнтуються не лише на букву закону, а й на соціальну справедливість і пропорційність у відносинах між державою та приватними особами. У багатьох правових системах розвивається практика використання прецедентів (case law), що ґрунтуються на реальних адміністративних відносинах. Це цілком відповідає духу соціологічної юриспруденції, яка вимагає врахування соціального контексту. Завдяки цьому рішення стають більш зрозумілими й легітимними для суспільства. В Україні цей підхід допомагає зміцнювати довіру громадян до адміністративних судів та утверджувати засади верховенства права.

Третьою моделлю застосування є правова освіта та наукові дослідження у сфері адміністративного права. Заклади освіти, наукові установи, наукові школи дедалі частіше використовують засоби соціології права у викладанні освітніх компонентів та наукових дослідженнях. Здобувачі освіти та молоді науковці вчаться аналізувати не лише норми адміністративного законодавства, а й реальну поведінку суб’єктів у сфері публічного адміністрування.

Особливо активно поширюються емпіричні дослідження — від статистики звернень громадян до адміністративних органів до опитувань рівня довіри до судів. Це робить адміністративно-правову науку більш прикладною та корисною для практики. Зокрема в Україні цей підхід широко використовується при підготовці дисертаційних досліджень з адміністративного права.

Четвертою моделлю є оцінювання ефективності адміністративних послуг і процедур на основі соціологічних методів. Різноманітні суб’єкти виконавчої влади влади дедалі частіше запроваджують моніторинг якості обслуговування громадян, аналіз задоволеності послугами та дослідження очікувань населення. Це дозволяє коригувати адміністративні процедури та адаптувати їх до реальних потреб суспільства. Соціологічний підхід забезпечує зворотний зв’язок між державою і громадянами, що робить адміністрування більш орієнтованим на людину. У такий спосіб зростає прозорість та підзвітність публічної влади. Водночас цей напрям є важливим кроком до запровадження європейських стандартів належного врядування.

П’ятою моделлю застосування соціологічної теорії є удосконалення засобів адміністративної відповідальності та превенції правопорушень. Соціологічні дослідження допомагають виявляти причини порушень, поведінкові тенденції та соціальні чинники, що впливають на правопорядок. Це сприяє формуванню превентивних програм, які знижують ризики конфліктів між громадянами і владою. Адміністративні органи можуть запроваджувати освітні та інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення правової культури та доброчесності. Тим самим акцент робиться не лише на покаранні, а й на профілактиці та вихованні правомірної поведінки.

Література для поглибленого вивчення:

1. Ehrlich, E. (1913). Grundlegung der Soziologie des Rechts. Leipzig: Duncker & Humblot. 2025. URL: https://ia803401.us.archive.org/11/items/grundlegungderso00ehrl/grundlegungderso00ehrl.pdf
2. Duguit, L. (1901). Leçons de droit public général. Paris: Fontemoing. 2025. URL: https://archive.org/details/traitdedroitco05dugu
3. Pound, R. (1908). Sociological Jurisprudence. Harvard Law Review. URL: https://ppotoda.org/wp-content/uploads/2023/12/Sociological-jurisprudence.pdf
4. Weber, M. (1922). Wirtschaft und Gesellschaft. Tübingen: Mohr. 2025. URL: https://archive.org/details/wirtschaftundges00webe
5. Duguit, L. (1925). Traité de droit constitutionnel (Vol. 5). Paris: E. de Boccard. 2025. URL: https://archive.org/details/traitdedroitco05dugu/page/n7/mode/2up
6. Gardner, J. A. (1961). The sociological jurisprudence of Roscoe Pound (Part I). Villanova Law Review, 7(1), 1–44. 2025. URL: http://digitalcommons.law.villanova.edu/vlr/vol7/iss1/1
7. Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис). Проблеми філософії права. 2005. Т. ІІІ. № 1–2. С. 105–112.
8. Козюбра М. І. Соціологічна юриспруденція та сучасні проблеми праворозуміння. Київ: НаУКМА, 2012. 256 с.
9. Костицький В. В. Про значення теоретичної спадщини Євгена Ерліха у розвитку сучасного праворозуміння. Серія 18. Економіка і право. 2016. Вип. 31. С. 57–63.
10. Рабінович П. М. Соціологія права: сучасні тенденції розвитку. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 312 с.

Скрипнюк О. В. Соціальна природа права: український контекст. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 280 с.

11. Тритомник: Соціологія права / за ред. В. Тація, М. Козюбри, О. Скакуна. Київ: КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. 3 т. (I т. 412 с.; II т. 398 с.; III т. 376 с.).
12. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Соціологічний підхід у сучасному праві України. Одеса: Юридична література, 2020. 224 с.

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть, у чому полягала криза юридичного позитивізму наприкінці XIX – на початку ХХ століття та як вона сприяла формуванню соціологічної теорії права?
2. Розкрийте основні положення концепції «живого права» Євгена Ерліха та охарактеризуйте її відмінність від формально-догматичного підходу.
3. Яке значення мала концепція «соціальної солідарності» Леона Дюгі для становлення соціологічної юриспруденції?
4. Поясніть суть руху «sociological jurisprudence», започаткованого Роско Паундом, і його вплив на розвиток права у США.
5. Проаналізуйте ідеї Макса Вебера щодо типів легітимного панування та їхнє значення для соціологічної теорії адміністративного права.
6. Сформулюйте власні висновки про міждисциплінарний характер соціологічної теорії права та її значення для сучасного праворозуміння.
7. У чому полягає відмінність між розумінням права як системи норм і розумінням права як «живого соціального порядку»?
8. Яким чином соціологічна теорія права враховує судову практику адміністративних судів та які приклади можна навести з українського контексту?
9. Як концепція про «право як інструмент соціальної інженерії» може бути застосована до адміністративного права?
10. Визначте роль адміністративних органів у формуванні «живого права» в системі адміністративного права.
11. Які чинники доброчесності посадових осіб та рівні правосвідомості громадян впливають на ефективність адміністративного права у світлі соціологічної теорії?
12. Як соціологічна теорія права допомагає подолати обмеження формального законодавства у сфері адміністративного права та наблизити його до потреб суспільства?
13. Як співвідносяться категорії «живе право» та «право в дії» у контексті адміністративного права України?
14. У чому полягає роль права як інструмента соціального регулювання в системі публічного адміністрування?
15. Яке значення має правосвідомість громадян для ефективного функціонування адміністративного права?
16. Які емпіричні методи (опитування, статистика, аналіз судових рішень) можуть бути використані для дослідження змісту адміністративного права і які їхні переваги?
17. Чому без урахування соціальних факторів (економічних, культурних, моральних) адміністративне право залишається формальним і як це впливає на його ефективність?
18. Поясніть, яким чином соціологічна теорія права вплинула на демократизацію законодавчої та підзаконної правотворчості в Україні.
19. Охарактеризуйте роль соціологічної теорії у формуванні правової культури суддів адміністративних суддів і посадових осіб органів публічного адміністрування.
20. Проаналізуйте, як соціологічний підхід сприяє інтеграції стандартів прав людини та принципів верховенства права у практику адміністративних судів України.
21. Оцініть значення соціологічної теорії для забезпечення балансу між владою та громадянським суспільством у сфері адміністративного права.
22. Яким чином соціологічні опитування та аналіз громадської думки впливають на процес формування адміністративного законодавства?
23. Поясніть, чому практика адміністративних судів, орієнтована на соціальну справедливість і пропорційність, відповідає ідеям соціологічної юриспруденції.
24. Як соціологічні методи дослідження використовуються у правовій освіті та наукових дослідженнях адміністративного права в Україні?
25. Оцініть значення соціологічного підходу в оцінюванні якості адміністративних послуг та у забезпеченні прозорості діяльності органів виконавчої влади.
26. Яку роль відіграють соціологічні дослідження у формуванні програм адміністративної превенції та виховання правомірної поведінки громадян?

[1] Євген Ерліх (Eugen Ehrlich) — австрійським видатний правознавець єврейського походження. Народжений 14 вересня 1862 року в Чернівцях. Помер 2 травня 1922 року у Відні. Він здобув юридичну освіту у Віденському університеті, де 1886 року захистив докторську дисертацію з права. Від 1896 року працював у Чернівецькому університеті, де згодом став деканом юридичного факультету. У 1906–1907 навчальному році обіймав посаду ректора університету. Є. Ерліх був відомий як педагог, який організовував семінари з проблем правової науки та заохочував вивчення практичних аспектів права. Він активно брав участь у суспільному житті, створював наукові товариства, спрямовані на дослідження права в дії.

Наукові погляди Євгена Ерліха пов’язані насамперед із заснуванням соціології права. Він сформулював концепцію «живого права» (living law), підкреслюючи, що реальне право існує не лише в законах, а й у повсякденних практиках суспільства. Є. Ерліх відкидав обмеженість суто формально-догматичного розуміння права та пропонував його розгляд у тісному зв’язку з соціальними нормами й культурними традиціями. У працях ученого простежується увага до проблем правової свободи, джерел права, логіки правового мислення та функціонування правових інститутів. Його праця Основи соціології права стала класичною у світовій правовій науці й багаторазово перевидавалася різними мовами.

[2] Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис). Проблеми філософії права. 2005. Том ІІІ. № 1–2. С. 105–112.

[3] Костицький В. В. Про значення теоретичної спадщини Євгена Ерліха у розвитку сучасного праворозуміння. Серія 18. Економіка і право. 2016. Вип. 31. С. 57–63.

[4] Леон Дюгі (Léon Duguit) — французький правознавець, народився 4 лютого 1859 року у місті Лібурн (Libourne, France) та помер 18 грудня 1928 року в Бордо (Bordeaux, France). Він був професором факультету права в Університеті Бордо (University of Bordeaux), де здобув широку популярність як дослідник і педагог. Дюгі вивчав право в університетах Парижа та Бордо, отримавши глибоку підготовку у сфері державного та адміністративного права. Його наукові інтереси формувалися в добу, коли Франція переживала політичні й соціальні трансформації. Він належав до тих учених, які виступали проти традиційного розуміння права як сукупності абстрактних норм, наголошуючи на його соціальній природі.

Наукова спадщина Л. Дюгі  є фундаментальною для розуміння сучасного публічного права та соціології права. Він розробив концепцію соціальної солідарності як підґрунтя для існування й функціонування держави та правових інститутів. На думку вченого, право не є втіленням волі держави, а відображає потреби суспільного співжиття та солідарності між людьми. Він вважав, що функція публічної влади полягає не у пануванні, а у виконанні соціально корисних завдань. Його праці, серед яких «Трактат з конституційного права» (Traité de droit constitutionnel) та «Трансформації публічного права» (Les transformations du droit public), вплинули на розвиток французького та європейського конституціоналізму Л. Дюгі критикував теорію державного суверенітету, замінюючи її вченням про служіння суспільству.

[5] Duguit, L. (1925). Traité de droit constitutionnel (Vol. 5). Paris: E. de Boccard. Internet Archive. 2025.  URL: https://archive.org/details/traitdedroitco05dugu/page/n7/mode/2up

[6] Роско Паунд (Roscoe Pound) — американський юрист, видатний теоретик права та реформатор юридичної освіти. Він народився 27 жовтня 1870 року в Лінкольні, штат Небраска, США, а помер 1 липня 1964 року в Кембриджі, штат Массачусетс. Паунд навчався у Гарвардському університеті, де здобув світове визнання як професор та декан юридичного факультету (1916–1936). Його діяльність була тісно пов’язана з розвитком американської правової думки на межі XIX–XX століть. Як педагог, він впроваджував нові методи викладання та підкреслював важливість поєднання теорії з практикою. Його внесок у реформування юридичної освіти вплинув на кілька поколінь американських правників.

Наукові погляди Роско Пауна формувалися навколо його концепції соціологічної юриспруденції. Він вважав, що право — це інструмент соціальної інженерії, покликаний забезпечувати баланс між індивідуальними інтересами та потребами суспільства. Паунд розробив ідею «соціальних інтересів», які право має враховувати нарівні з приватними та публічними. Він критикував формалізм і наголошував на необхідності врахування соціальної реальності у правотворчості та правозастосуванні. Його концепція отримала широке застосування в американському праві, зокрема у сфері трудових відносин, корпоративного та конституційного права.

[7] Gardner, J. A. (1961). The sociological jurisprudence of Roscoe Pound (Part I). Villanova Law Review, 7(1), 1–44. Available at: http://digitalcommons.law.villanova.edu/vlr/vol7/iss1/1

[8] Макс Вебер (Max Weber, 1864–1920) — німецький соціолог, юрист, історик та економіст, один із найвпливовіших мислителів ХХ століття. Він народився у місті Ерфурт у родині юриста й політика, що сприяло його ранньому зацікавленню питаннями суспільства й права. Навчався в університетах Гейдельберга, Берліна та Ґеттінґена, де студіював право, історію та економіку. Отримав докторський ступінь у 1889 році за дисертацію з історії середньовічних торгових товариств. Викладав у кількох німецьких університетах, але через хворобу нервової системи деякий час був змушений залишити наукову діяльність. Вебер активно брав участь у суспільному житті, зокрема у політичних дискусіях періоду Першої світової війни. Його інтелектуальний внесок охопив широкий спектр наук — від соціології та економіки до правознавства й політології.

Вебер став відомим завдяки своїй концепції розуміючої соціології (Verstehende Soziologie), яка передбачала вивчення соціальної дії через її суб’єктивний сенс для індивіда. Він виділив три типи легітимного панування: традиційне, харизматичне та раціонально-легальне, що стали фундаментальними для політичної соціології. У своїх працях Вебер аналізував взаємозв’язок між релігією та розвитком капіталізму, особливо протестантської етики як духовного підґрунтя сучасної економічної системи. Його дослідження бюрократії заклали основи сучасного розуміння адміністративних інститутів як раціонально організованих структур. Вебер також наголошував на ролі ціннісної нейтральності в науковому аналізі соціальних явищ.