Академія адміністративно-правових наук | Науково-дослідний інститут публічного права

Лев Йосипович Петражицький народився 17 квітня 1867 року в маєтку Гори, розташованому на території сучасної Білорусі, яка в той час перебувала під окупацією російської імперії. Він походив із польсько-литовського шляхетського роду, що дав йому ґрунтовне європейське виховання та раннє знайомство з ідеями гуманізму й права. Юридичну освіту здобув у Київському університеті Святого Володимира, де сформувався його інтерес до філософії та соціальних основ права. Після завершення навчання Петражицький стажувався в провідних університетах Німеччини — у Гейдельберзі та Берліні, де познайомився з досягненнями правової доктрини Європи. У 1898 році він став професором Санкт-Петербурзького університету, очолив кафедру енциклопедії та філософії права, поєднуючи наукову діяльність із викладанням. Після 1917 року продовжив наукову діяльність Варшавському університеті де очолив кафедру соціології права.  Мислитель помер 15 травня 1931 року у Варшаві.

 

ЛЕКЦІЯ

ПСИХОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ПРАВА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

 1. Історія виникнення психологічної теорії права

 Основи психологічної теорії права існували практично з перших державних утворень і навіть у період зародження людини розумної, коли правова поведінка формувалася під впливом емоцій, інстинктів і соціальних переживань. Ще в первісних суспільствах елементи права сприймалися не як норми зовнішнього примусу, а як внутрішні переконання, пов’язані зі страхом, соромом або почуттям справедливості. У цьому сенсі психологічна теорія має глибоке антропологічне коріння, оскільки ґрунтується на природній схильності людини реагувати на добро і зло через емоції. Формальне оформлення вона отримала лише наприкінці XIX — на початку XX століття, коли в науці з’явилися перші спроби пояснити право як явище людської психіки. Її засновником вважають видатного юриста, випускника Київського університету Лева Петражицького, який створив цілісну концепцію емоційної природи права. Учений доводив, що джерелом правової поведінки є не зовнішні приписи держави, а внутрішні психічні переживання особи — її уявлення про право, обов’язок і справедливість. Саме емоції, за Петражицьким, спонукають людину дотримуватися або порушувати правові норми, незалежно від наявності примусу [1].

Психологічна теорія виникла у добу активного становлення психології як окремої науки, тому від самого початку тяжіла до міждисциплінарності та прагнула поєднати знання про людську психіку з правовими явищами. Наприкінці XIX століття в Європі відбувалося стрімке зростання інтересу до дослідження емоцій, свідомості та мотивів поведінки, що безпосередньо вплинуло на формування нових юридичних концепцій. Психологічна теорія права увібрала в себе досягнення філософії, етики, соціології й експериментальної психології, намагаючись розкрити природу правової поведінки людини через внутрішні психічні процеси. Вона відмовилася від уявлення про право як суто формальну систему норм і розглядала його як живе явище, що народжується у свідомості людини. Завдяки цьому теорія відкрила нові підходи до розуміння правосвідомості, морального вибору та мотивації правомірної поведінки.

Подальший розвиток ця теорія дістала у працях зарубіжних правознавців, які поєднували юридичну та психологічну методологію, намагаючись пояснити право через внутрішні переживання та соціальні мотиви поведінки людини. Вагомий внесок у її розбудову зробили німецькі вчені Густав Радбрух, Георг Єллінек і Рудольф Штаммлер, які прагнули узгодити психологічний підхід із філософією справедливості та ідеєю правового ідеалізму. Значного розвитку ці ідеї набули у працях австрійського соціолога права Еугена Ерліха, котрий підкреслював, що реальне право існує у свідомості людей і виявляється у звичаях їхньої поведінки. У Франції та Бельгії психологічну школу продовжили Фердінанд Теніс, Габріель Тард і Жан-Марі Гюйо, які досліджували взаємозв’язок між соціальними інстинктами, мораллю та правом. В Італії та Іспанії ідеї емоційного підґрунтя права підтримували Луїджі Феррарі, Франческо Карнелутті й Луїс Реккасенс Січес, які розвивали напрям гуманістичної юриспруденції. В американській правовій думці схожих висновків дійшли Олівер Венделл Голмс і Джером Френк, наголошуючи на психології судді та впливі переконань на тлумачення норм. У Польщі послідовники Петражицького — Адам Подгурецький, Єжи Ланда й Анджей Валєвскі — розвинули його ідеї у сфері соціальної психології права.

На початку XX століття психологічна теорія права була сприйнята неоднозначно, оскільки відходила від традиційного формально-юридичного підходу, зосередженого виключно на нормах і санкціях. Її критикували за надмірну «суб’єктивність» і спробу пояснити право через внутрішні переживання, що суперечило панівним позитивістським поглядам. Проте згодом її гуманістичний потенціал став очевидним, адже вона пояснювала не лише структуру правових норм, а й психологічні механізми їх реалізації. У другій половині XX століття інтерес до психологічного підходу відродився в межах соціології права, правової антропології та судової психології. На межі XX–XXI століть його ідеї були інтегровані в дослідження адміністративної психології, де увага зосереджувалася на поведінці службовців і громадян у сфері публічної влади.

2. Сутність психологічної теорії права

 Сутність психологічної теорії права полягає в тому, що право розглядається не лише як система норм чи зовнішній регулятор, а як внутрішній психічний стан особи, що відображає її уявлення про справедливість, обов’язок і порядок.

Центральним елементом теорії є емоційно-вольові переживання, як внутрішній психологічний стан людини, що поєднує:

• емоції;
• волю;
• й уявлення про обов’язок і справедливість.

Ці переживання є рушійною силою правової поведінки, оскільки спонукають людину діяти відповідно до внутрішнього почуття належного навіть без зовнішнього примусу чи загрози покарання.

Таке право існує у свідомості кожного індивіда й проявляється як внутрішній моральний імператив.

Емоційно-вольова природа права робить його «живим» і динамічним феноменом, здатним до постійного розвитку разом із людською свідомістю.

Це розуміння права переносить акцент із державного примусу на особисту відповідальність і моральну автономію людини

За Левом Петражицьким, інтуїтивне право — це система внутрішніх емоційно-вольових переживань людини, пов’язаних із почуттям обов’язку, справедливості та відповідальності.

Воно виникає спонтанно у свідомості індивіда й регулює його поведінку навіть без зовнішнього примусу.

Інтуїтивне право є морально-психологічним феноменом, що ґрунтується на етичних переконаннях і особистій правосвідомості індивіда.

Це право не встановлюється державою, а формується у процесі соціальної взаємодії, набуваючи характеру внутрішнього імперативу.

Саме воно, є справжнім джерелом еволюції юридичних систем, оскільки випереджає і спрямовує позитивне законодавство.

Інтуїтивне право є проявом духовної свободи, морального розвитку і психологічної рівноваги суспільства.

Позитивне право, навпаки, становить систему офіційно встановлених і санкціонованих державою норм, що забезпечуються примусовими засобами. Його дія спирається не на внутрішні переконання, а на зовнішній обов’язок і авторитет влади. Позитивне право відображає певний рівень розвитку суспільства, але часто є запізнілою реакцією на зміни у моральній та психологічній сфері. Воно фіксує соціальні відносини у формі законів, підзаконних актів і правових процедур. На відміну від інтуїтивного, позитивне право є формалізованим, стабільним і публічним, але менш гнучким до індивідуальних відмінностей. Гармонія між цими двома видами права — умова морального та правового прогресу суспільства.

У межах психологічної теорії права правові зв’язки поділяються не на автономні й гетерономні (це класифікація його ширших психічних переживань), а саме на однобічні (атрибутивні) та двобічні (атрибутивно-обов’язкові).

Автономні переживання — це ті, що виникають усередині особистості без зовнішнього примусу – під впливом совісті, внутрішнього почуття обов’язку тощо.

Гетерономні переживання —  зумовлені зовнішніми соціальними стимулами чи авторитетом. Це закони, накази,   публічна влада, державний примус та ін.

Окремо слід виділити:

Однобічні (атрибутивні) правові звʼязки, як внутрішні емоційно-вольові переживання, у яких індивід усвідомлює лише своє право на певну поведінку чи благо, не пов’язуючи це з обов’язком іншої особи.

Такі зв’язки характеризують початковий, ще не зовнішньо соціалізований рівень правосвідомості. Наприклад, коли людина може відчувати, що «має право на повагу» чи «на справедливе ставлення», навіть якщо ніхто конкретно не зобов’язаний це забезпечувати.

Двобічні (атрибутивно-обов’язкові) правові зв’язки, як переживання, у яких поєднуються відчуття свого права, з усвідомленням обов’язку іншої сторони.

Тобто людина сприймає правову ситуацію як взаємну: своє право існує настільки, наскільки інший має обов’язок його поважати чи виконати. Саме такий тип зв’язку є справжньою правовою емоцією, що відрізняє право від моралі.

Отже, психологічна теорія зосереджується на суб’єктивній природі правової свідомості. Вона трактує правову норму як продукт індивідуальної психіки, що закріплюється соціальною взаємодією.

Цей підхід дозволяє пояснювати феномени правопорушень, правомірної поведінки й правового нігілізму через психологічні закономірності.

 3. Зміст психологічної теорії права

Зміст психологічної теорії включає три взаємопов’язані рівні:

1. Емоційний.

2. Когнітивний

3. Поведінковий

Емоційний рівень у правовій поведінці охоплює не лише безпосередні переживання, а й глибші психічні реакції, що формують внутрішню мотивацію особи.

А саме, почуття справедливості, обурення, співчуття чи страху є тією емоційною основою, яка спонукає людину або дотримуватися, або навпаки до порушення правової норми.

Саме це створює передумови для індивідуального морального вибору, що передує усвідомленому правовому рішенню., 

Емоції можуть відігравати як конструктивну роль — коли почуття справедливості стимулює правомірну поведінку, так і деструктивну — коли страх чи гнів зумовлюють агресію та правопорушення.

Когнітивний рівень, коли правосвідомість охоплює процеси пізнання, розуміння й інтерпретації правових норм у контексті соціальної реальності.

Він передбачає усвідомлення сутності правових приписів, їхньої справедливості та доцільності для підтримання суспільного порядку.

Людина на цьому рівні здатна не лише знати зміст норм, а й оцінювати їх з точки зору власних переконань і моральних принципів.

Когнітивна діяльність формує уявлення про соціальні очікування, тобто про те, як суспільство сприймає належну поведінку. Завдяки цьому індивід набуває здатності співвідносити свої дії з правовими і моральними орієнтирами, що панують у спільноті.

Поведінковий рівень правосвідомості проявляється у реальних діях людини, які втілюють її ставлення до права через конкретні факти (акти) правомірної чи протиправної поведінки.

Саме на цьому рівні відбувається перехід від внутрішніх переконань і знань до практичного виконання або порушення норм права.

Поведінка особи свідчить про ступінь її правової культури, внутрішньої дисципліни та здатності діяти відповідно до суспільно прийнятих стандартів. Вона може мати як свідомо законний, так і умисно протиправний характер, що залежить від сформованості емоційного та когнітивного рівнів. Поведінковий аспект також відображає реакцію людини на правові стимули — заохочення, покарання, соціальне схвалення або осуд.

Психологічна теорія також розкриває зміст:

правосвідомості;

правової культури;

правових установок.

З погляду психологічної теорії права, правосвідомість є внутрішнім психічним станом особи, який відображає її емоційно-вольове ставлення до права, норм, справедливості та власних обов’язків перед суспільством. Лев Петражицький розглядав правосвідомість не як раціональне знання норм, а як сукупність емоційних переживань, що спонукають людину діяти відповідно до уявлень про «належне» та «справедливе». У структурі правосвідомості поєднуються три рівні — емоційний, когнітивний і поведінковий, що відображають, відповідно, почуття, усвідомлення й практичне втілення правових норм. Психологічна теорія наголошує, що саме внутрішні переживання права є джерелом його дії, а не зовнішній примус чи страх покарання

З погляду психологічної теорії права, правова культура є складним психологічним феноменом, який поєднує знання, почуття та поведінкові установки людини щодо права. Вона відображає рівень розвитку правосвідомості, здатність особи емоційно сприймати й морально оцінювати правові явища, а також практично реалізовувати їх у своїй поведінці. Лев Петражицький вважав, що справжня правова культура ґрунтується не на страху перед покаранням, а на внутрішньому відчутті справедливості й обов’язку. Вона формується через правові емоції, які визначають добровільне дотримання норм і відповідальне ставлення до власних прав і свобод. Психологічна теорія підкреслює, що високий рівень правової культури можливий лише тоді, коли правові норми стають частиною внутрішнього світу людини.

У межах психологічної теорії права правові установки відображають готовність індивіда діяти певним чином у правовій ситуації, спираючись на внутрішнє відчуття справедливості чи (та) обов’язку.

Правові установки поєднують у собі емоційно-вольові імпульси й раціональні переконання, що визначають стійку орієнтацію особи на правомірну або протиправну поведінку. Залежно від сформованості правосвідомості ці установки можуть зміцнювати правопорядок або, навпаки, породжувати девільвацію. Психологічна теорія підкреслює, що правові установки не нав’язуються зовні, а виникають як результат внутрішнього переживання норм і моральних оцінок.

У межах цього право стає системою внутрішніх мотивацій, а не лише зовнішніх санкцій. Вона тим самим долає розрив між юридичним формалізмом і людською психологією.

 4. Місце і роль психологічної теорії в адміністративному праві

 В адміністративному праві психологічна теорія виконує пояснювальну,  регулятивно-прикладну та гуманістичну функції, оскільки дає змогу зрозуміти внутрішні мотиви поведінки суб’єктів владних повноважень і приватних осіб.

Завдяки такому підходу посадові особи адміністративних органів можуть досягати більшої ефективності у своїй діяльності, враховуючи психологічні особливості мислення, емоційний стан та мотивацій контрагентів.

Це важливо під час розгляду звернень громадян, надання адміністративних послуг чи здійснення контрольних і наглядових процедур.

Уміння відчути емоційний стан особи, яка звернулася по допомогу, або своєчасно розпізнати поведінкові ознаки потенційного правопорушника сприяє прийняттю справедливих, зважених рішень.

Психологічний підхід формує у публічних службовців здатність до емпатії, врівноваженості та конструктивної комунікації в межах правових процедур. Вона дозволяє зрозуміти, як емоційні й мотиваційні чинники впливають на поведінку суб’єктів публічного адміністрування.

Що дозволяє глибше зрозуміти, як емоційні та мотиваційні чинники, які впливають на поведінку посадових осіб адміністративних органів у процесі реалізації норм адміністративного права.

Рішення в сфері публічного адміністрування приймаються не лише раціонально, а й під впливом внутрішніх емоцій — почуття справедливості, відповідальності, страху чи співчуття. Ці переживання формують індивідуальне бачення правомірності дій, справедливого застосування норм і меж владних повноважень.

Водночас це забезпечує, наскільки посадова особа адміністративного органу здатна протистояти пропозиціям незаконного збагачення, упередження до певних категорій осіб, емоційному впливу або зовнішньому тиску під час ухвалення рішень.

Відокремлювати особисті почуття від публічного інтересу Орієнтується не на вигоду чи авторитет, а на справедливості, рівність перед правом, зявʼязанність у свої діях законом. Психологічна врівноваженість і правова рефлексія допомагають їй зберігати неупередженість навіть у конфліктних або політично чутливих ситуаціях

Від гармонійного поєднання емоційного, когнітивного та поведінкового рівнів правосвідомості посадових осіб залежить якість управлінських рішень і ступінь дотримання законності у публічному адмініструванні. Емоційний рівень забезпечує чутливість до справедливості, гуманності й соціальної відповідальності. Когнітивний рівень дає змогу раціонально осмислювати норми, оцінювати їхню доцільність і передбачати наслідки прийнятих рішень. Поведінковий рівень виявляється у практичних діях, що демонструють готовність посадової особи діяти в межах права навіть у складних ситуаціях. Лише поєднання цих складових створює внутрішню узгодженість між знанням, почуттям і вчинком, що є основою професійної етики службовця

Адміністративні рішення не можуть бути ефективними без урахування психологічних аспектів сприйняття публічної влади, авторитету, відповідальності та рівня довіри громадян до публічної влади.

Посадові особи повинні усвідомлювати, що кожне їхнє рішення викликає не лише юридичні, а й емоційні реакції у суспільстві, формуючи ставлення до влади загалом.

Від здатності чиновника здійнювати кумунікацію з громадянами, виявляти повагу та емпатію залежить рівень соціальної підтримки і готовність населення виконувати адміністративні приписи.

Недооцінка психологічного чинника призводить до відчуження, зниження довіри й опору навіть об’єктивно справедливим рішенням. Натомість психологічно виважене адміністрування сприяє створенню атмосфери партнерства між владою та громадянами.

Цей підхід також пояснює, чому одні й ті самі адміністративні процедури сприймаються громадянами по-різному залежно від рівня їхньої правової культури.

Для осіб із високим рівнем правосвідомості адміністративні дії влади є зрозумілими, передбачуваними та легітимними, оскільки вони усвідомлюють їхній правовий зміст і мету. Натомість для громадян із низьким рівнем правової культури ті самі процедури можуть здаватися надмірно бюрократичними, репресивними або несправедливими.

Психологічна теорія права дозволяє побачити, що ставлення до адміністративних процесів формується не лише знанням законів, а й емоційним досвідом взаємодії з владою. Саме тому публічні службовці адміністративних органів мають враховувати різний психологічний і культурний контекст своїх адресатів.

Психологічна теорія допомагає формувати моделі службової етики, антикорупційної поведінки та механізми запобігання адміністративним конфліктам, виходячи з розуміння внутрішніх мотивацій посадових осіб. Вона пояснює, як емоційні та вольові чинники впливають на схильність до зловживання владою або, навпаки, до доброчесної поведінки.

На основі психологічних закономірностей можна розробляти системи внутрішнього контролю, що не лише карають за порушення, а й стимулюють етичну саморегуляцію. Усвідомлення власної ролі у відносинах влади та відповідальності формує у службовців почуття професійної честі та відповідальності перед суспільством. Психологічний підхід також дозволяє виявляти потенційні джерела конфліктів у колективах або у взаємодії з громадянами ще до їхнього загострення.

 Вона є підґрунтям для розвитку психології публічного адміністрування як складової науки адміністративного права, що поєднує правові, управлінські та поведінкові аспекти діяльності посадових осіб. Психологічний підхід дозволяє  аналізувати, як внутрішні мотиви, емоційна стабільність і ціннісні орієнтири впливають на ефективність прийняття рішень у сфері публічної влади. Така інтеграція сприяє гуманізації адміністративного процесу, у якому враховується не лише буква закону, а й психологічні особливості його виконавців і адресатів. Завдяки цьому формується новий науковий напрям — психологія публічного адміністрування, покликаний забезпечити гармонійне поєднання правових норм і людських факторів. 

 5. Використання психологічної теорії в адміністративному судочинстві

У сфері адміністративного судочинства психологічна теорія права застосовується для аналізу мотивацій суддів, поведінки сторін і психології судового сприйняття.

Вона допомагає оцінювати психологічний вплив доказів, авторитету суду та процесуальної поведінки представників сторін у межах адміністративного процесу.

Завдяки цьому можна глибше зрозуміти, як емоційні реакції, невербальна комунікація та психологічні установки впливають на сприйняття правової аргументації.

Психологічна теорія дає змогу виявити, наскільки впевненість, етичність і послідовність сторін у процесі впливають на формування внутрішнього переконання судді.

Вона також дозволяє аналізувати, як публічний характер судового розгляду й поведінка учасників процесу формують у суспільства уявлення про справедливість суду. Уміння враховувати психологічний контекст сприяє підвищенню культури судового спілкування й зменшенню конфліктності між сторонами.

Важливе місце посідає феномен правової довіри — як внутрішньої впевненості особи в об’єктивності судового процесу та неупередженості суду. Це психологічне відчуття формує готовність громадян добровільно підкорятися судовим рішенням, навіть якщо вони є для них несприятливими.

Правова довіра ґрунтується на емоційному сприйнятті справедливості, послідовності судової практики й доброчесності суддів. Коли громадяни бачать чесність, відкритість і аргументованість судових дій, у них виникає переконання, що суд виконує не лише формальну, а й моральну функцію. Водночас втрата цієї довіри призводить до відчуження від правової системи, зниження авторитету держави й поширення правового нігілізму.

Завдяки психологічному підходу можна пояснити, як суб’єктивні емоції, стрес або почуття несправедливості впливають на процес доказування та оцінку фактів у судовому провадженні. Емоційний стан сторін часто визначає їхню здатність чітко висловлювати позицію, сприймати аргументи опонента та реагувати на запитання суду.

Судді й учасники процесу можуть підсвідомо піддаватися впливу невербальних сигналів, інтонації чи проявів напруги, що впливають на формування внутрішнього переконання. Почуття образи або недовіри здатне спотворювати сприйняття фактів, створюючи бар’єр для об’єктивного аналізу доказів. Психологічна теорія допомагає усвідомити, що навіть формально однакові правові ситуації сприймаються по-різному залежно від емоційного контексту.

У сучасному адміністративному судочинстві психологічна теорія права використовується для удосконалення комунікацій між судом і громадянами, забезпечуючи довіру та взаємоповагу у процесі правосуддя. Вона допомагає суддям і працівникам апарату суду краще розуміти емоційний стан учасників процесу, особливо тих, хто перебуває у стресовій або конфліктній ситуації. Уміння спілкуватися з урахуванням психологічних особливостей людей сприяє зниженню напруження, підвищенню рівня сприйняття судових рішень і запобігає ескалації конфліктів.

Судова комунікація, побудована на принципах емпатії, поваги та нейтральності, формує у громадян відчуття справедливості й упевненості у справедливості судових рішень  у відповідності до вимог верховенства права. Завдяки такому підходу суд перестає сприйматися як каральний інститут і стає інструментом захисту прав людини.

Вона сприяє формуванню емпатійного та людиноцентричного правосуддя, що відповідає принципам верховенства права й орієнтується на захист гідності кожної особи. Такий підхід передбачає врахування не лише юридичних фактів, а й психологічного стану учасників судового процесу, їхніх емоцій, страхів і очікувань.

Суддя, який розуміє людські переживання, здатен забезпечити більш збалансоване рішення, що поєднує законність із моральною справедливістю. Емпатійне правосуддя зменшує дистанцію між судом і громадянами, перетворюючи судовий процес із формальної процедури на діалог держави й людини. 

6. Моделі застосування психологічного підходу у сучасному адміністративному праві України

 Сучасне адміністративне право України поступово інтегрує психологічні моделі, орієнтовані на поведінкову мотивацію, комунікацію та довіру.

Першою моделлю є мотиваційно-поведінкова, яка пояснює ефективність адміністративних процедур через усвідомлення людьми наслідків своїх дій та рішень.

Вона виходить із того, що поведінка посадових осіб і громадян визначається не лише правовими нормами, а й внутрішніми мотивами, очікуваннями та емоційними реакціями. Чим глибше особа розуміє причинно-наслідковий зв’язок між своїми вчинками та правовими наслідками, тим свідомішою стає її участь у правовій взаємодії.

Така модель допомагає публічним службовцям прогнозувати реакції людей на адміністративні рішення та обирати найефективніші форми комунікації. Вона також знижує ризик конфліктів і сприяє добровільному дотриманню норм завдяки внутрішній мотивації, а не зовнішньому примусу.

Другою є комунікативна модель, яка наголошує на психології взаємодії між адміністративними органами та приватними особами, розглядаючи комунікацію як ключовий чинник ефективності публічного адміністрування.

Вона виходить із того, що довіра до влади, сприйняття законності рішень і готовність громадян до співпраці залежать від якості спілкування та вміння посадових осіб слухати, пояснювати й переконувати.

Ефективна комунікація потребує емоційного інтелекту, поваги до гідності людини та здатності нейтралізувати правові суперечки (конфлікти) через діалог, а не примус.

Застосування цієї моделі допомагає уникати непорозумінь, підвищує прозорість діяльності адміністративних органів і формує позитивний імідж публічної влади. Вона також сприяє формуванню зворотного зв’язку між державою та суспільством, що робить управлінські рішення більш обґрунтованими та прийнятними

Третьою є етико-ціннісна модель, у межах якої психологічний підхід формує морально-емоційну основу службової поведінки посадових осіб і визначає їхню внутрішню орієнтацію на добро, справедливість та людяність.

Вона підкреслює, що ефективне публічне адміністрування неможливе без глибокого усвідомлення етичної відповідальності перед суспільством. Емоційно зріла й морально виважена особа здатна приймати рішення, керуючись не лише законом, а й почуттям професійного обов’язку та поваги до людської гідності. Такий підхід допомагає уникати корупційних проявів, свавілля й зловживань владою, оскільки він ґрунтується на внутрішньому самоконтролі й моральних переконаннях. Етико-ціннісна модель також сприяє створенню позитивного морально-психологічного клімату в органах влади, де панує довіра, взаємоповага й колегіальність.

Такі моделі втілюються через тренінги службової етики, стандарти доброчесності та систему психологічної підтримки державних службовців, що сприяє підвищенню їхньої професійної стійкості й моральної відповідальності. Психологічна підготовка дозволяє посадовим особам краще розуміти власні емоції, уникати професійного вигорання та конструктивно долати стресові ситуації. Водночас етичні стандарти задають чіткі орієнтири поведінки, що запобігають корупційним проявам і формують культуру довіри в публічній службі. Система психологічної підтримки створює умови для розвитку емоційного інтелекту, що є важливим чинником ефективного лідерства та прийняття збалансованих рішень. Такі заходи сприяють формуванню зрілої правосвідомості й відповідального ставлення до публічних обов’язків.

Їх застосування підвищує ефективність публічного адміністрування, зміцнює довіру громадян до влади та сприяє формуванню правової культури, зорієнтованої на повагу до людської гідності. Завдяки психологічно виваженому підходу публічні службовці краще розуміють потреби суспільства, що дозволяє ухвалювати більш справедливі й обґрунтовані рішення. Така взаємодія базується на принципах відкритості, партнерства та відповідальності, що перетворює адміністративну діяльність на сервіс для громадян. Високий рівень довіри до органів влади формується через доброчесну поведінку посадових осіб і послідовне дотримання етичних стандартів. Це створює умови для стабільності правопорядку та зміцнення демократичних засад у публічному секторі.

Літератури для поглибленого вивчення:

1. Petrażycki, L. von. (1907). Über die Motive des Handelns und über das Wesen der Moral und des Rechts. Aus dem Russischen ins Deutsche übertragen von P. Balson. Berlin: Verlag von H. W. Müller, RCIN – Repozytorium Cyfrowe Instytutów Naukowych. 2025. URL: https://rcin.org.pl/dlibra/publication/20498/edition/35793/content
2. Petrażycki, L. (1924). O pobudkach postępowania i o istocie moralności i prawa. Warszawa: Nakładem Księgarni K. Wojnara i Sp. URL: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/c/c7/PL_Petra%C5%BCycki_-_O_pobudkach_post%C4%99powania_i_o_istocie_moralno%C5%9Bci_i_prawa.pdf
3. Peno, M. (2019). Leon Petrażycki and a pluralism of the sources of law. Tribuna Juridica, Vol. 9, No. 1, pp. 237–246. RCISD – Romanian-American University. 2025. URL: https://www.tribunajuridica.eu/arhiva/An9v1/22.%20Peno.pdf
4. Motyka K. (2018). Law and Sociology: The Petrażyckian Perspective. In: Sociology of Law as the Science of Norms: Essays in Honour of Adam Podgórecki. Kraków: Jagiellonian University Press. pp. 115–130.URL: : https://www.academia.edu/36013459/Law_and_Sociology_The_Petra%C5%BCyckian_Perspective_proof
5. Lisanyuk, E., & Barbashina, E. (2018). Leon Petrażycki on Norms and Their Logical Study. Studia Humana, 7(4), 30–38. DOI: 10.2478/sh-2018-0021. URL: https://www.researchgate.net/publication/329345096_Leon_Petrazycki_on_Norms_and_Their_Logical_Study.
6. Motyka, K. (2023). Leon Petrażycki and Adam Podgórecki: On the Reception of the Psychological Theory of Law in Poland under Communism. In: Edoardo Fittipaldi & A. Javier Treviño (eds.), The Living Legacy of Leon Petrażycki: Law, Emotions, Society. Routledge, Taylor & Francis Group, pp. 85–101. DOI: 10.4324/9781351036740-5. URL: https://www.academia.edu/108516003/Leon_Petra%C5%BCycki_and_Adam_Podg%C3%B3recki_On_the_Reception_of_the_Psychological_Theory_of_Law_in_Poland_under_Communism_fragment
7. Петражицький Л. Й. Нариси з філософії права. Київ: ВД «Дакор», 2020. 148 с. ISBN 978-617-7679-53-9. (Український переклад праці 1900 р.).
8. Петражицький Л. Й. Вибрані праці. Кн. 1 / упоряд., передм. І. С. Гриценко, В. А. Короткий. Київ: Либідь, 2011. 414 с.
9. Петражицький Л. Й. Вибрані праці. Кн. 2 / упоряд. І. С. Гриценко, В. А. Короткий. Київ: Либідь, 2011. 543 с. Серія «Пам’ятки правничої думки Київського університету»
10. Merezhko, O. (2025). Leon Petrażycki’s Teaching and Contemporary Legal Theory. In: Jakob V. H. Holtermann, Mario Kresić & Marko Novak (eds.), Legal Consciousness. Cham: Springer Nature Switzerland, pp. 51–72. DOI: 10.1007/978-3-031-87962-3_3. URL: https://philpapers.org/rec/MERLPT-2
11.  Кацавець Р. Юридична психологія. Навчальний посібник. Київ: Алерта, 2023. 294 с.

Питання до самоконтролю:

1. Поясніть витоки психологічної теорії права. Коли і за яких умов формувалися її основні засади? Яке значення мали емоційні й інстинктивні чинники в первісних формах правової поведінки?
2. Розкрийте основні положення вчення Лева Петражицького. Яким чином він визначав роль емоцій у формуванні правових переживань і поведінки людини?
3. Порівняйте інтуїтивне і позитивне право за Петражицьким. У чому полягає відмінність між цими двома видами права і як вони впливають на моральний розвиток суспільства?
4. Оцініть внесок зарубіжних учених у розвиток психологічної теорії права. Назвіть принаймні трьох європейських мислителів, які розвивали ідеї психологічного підходу в юриспруденції, та коротко поясніть їхній внесок.
5. Проаналізуйте сучасне значення психологічної теорії права. Як її ідеї інтегруються у сучасні напрями правової науки, зокрема в соціологію права, правову антропологію та адміністративну психологію?
6. Поясніть суть психологічної теорії права. У чому полягає її відмінність від нормативістського підходу до розуміння права?
7. Розкрийте зміст емоційно-вольових переживань, які, за Левом Петражицьким, лежать в основі правової поведінки людини.
8. Порівняйте інтуїтивне та позитивне право. У чому полягає різниця між їхнім змістом, джерелами й механізмами впливу на поведінку людини?
9. Поясніть, які види правових зв’язків виділяє психологічна теорія (однобічні та двобічні) та як вони відображають різні рівні правосвідомості.
10. Охарактеризуйте практичне значення психологічної теорії права. Як цей підхід може допомогти зрозуміти поведінку суб’єктів публічного адміністрування чи правопорушників?ї
11. Які три рівні правосвідомості виділяє психологічна теорія права і яку роль відіграє кожен із них у формуванні правової поведінки людини?
12. Поясніть, у чому полягає емоційний рівень правової поведінки та які саме почуття можуть сприяти або, навпаки, заважати дотриманню правових норм.
13. Як когнітивний рівень впливає на усвідомлення та інтерпретацію норм права? Наведіть приклад його прояву в поведінці людини.
14. Що таке правова культура та правові установки з точки зору психологічної теорії права, і як вони пов’язані з рівнем розвитку правосвідомості особи?ї
15. Як психологічна теорія долає розрив між юридичним формалізмом і людською психологією? Яке практичне значення це має для розуміння сучасного права?
16. У чому полягає пояснювальна, регулятивно-прикладна та гуманістична функції психологічної теорії в адміністративному праві? Наведіть приклади їх прояву.
17. Як психологічна теорія допомагає підвищити ефективність діяльності посадових осіб адміністративних органів при розгляді звернень громадян і прийнятті управлінських рішень?
18. Поясніть, чому рівень правосвідомості та правової культури впливає на здатність посадовців ухвалювати об’єктивні й справедливі рішення.
19. Як психологічні чинники впливають на сприйняття адміністративних процедур громадянами з різним рівнем правової культури? Наведіть приклади різного ставлення до влади.
20. У чому полягає значення психологічного підходу для розвитку психології публічного адміністрування як складової науки адміністративного права?
21. У чому полягає основне призначення психологічної теорії права в адміністративному судочинстві?
22. Як феномен правової довіри впливає на сприйняття громадянами судових рішень і авторитет судової влади?
23. Яким чином емоційний стан сторін може впливати на процес доказування та формування внутрішнього переконання судді?
24. Як застосування психологічного підходу сприяє підвищенню культури судового спілкування й зниженню конфліктності у судовому процесі?
25. Що означає поняття емпатійного та людиноцентричного правосуддя, і як воно пов’язане з принципом верховенства права?
26. У чому полягає сутність мотиваційно-поведінкової моделі в адміністративному праві, і як вона впливає на ефективність публічного адміністрування?
27. Яку роль відіграє комунікативна модель у формуванні довіри між адміністративними органами та громадянами?
28. Як етико-ціннісна модель сприяє запобіганню корупційним проявам і формуванню моральної відповідальності посадових осіб?
29. Яким чином психологічна підготовка та система підтримки державних службовців підвищують ефективність публічного адміністрування?
30. Як реалізація цих моделей впливає на довіру громадян до влади та розвиток правової культури в Україні?

[1] Науковий спадок Л. Петражицького став основою психологічної теорії права, яка поєднала юридичну, соціологічну та психологічну методології. Він першим обґрунтував, що право — це не лише система зовнішніх норм, а передусім внутрішні емоційно-вольові переживання людини, які формують її правову поведінку та почуття справедливості. У своїй фундаментальній праці «Теорія права і держави в зв’язку з теорією моральності» (1907) Петражицький увів розмежування між інтуїтивним і позитивним правом, підкресливши роль першого як джерела морального вдосконалення юридичних систем. Його концепція «політики права» передбачала свідоме використання правових засобів для гармонізації суспільних відносин, що згодом вплинуло на розвиток соціології права та правового реалізму. Ідеї Петражицького отримали продовження в працях Пітіріма Сорокіна, Георга Гурвича, Ніколая Тимашева, які поширили психологічний підхід у правознавстві Заходу. Сьогодні його теорію переосмислюють у контексті гуманістичного й поведінкового напряму сучасного адміністративного права України.