З питання «Про затвердження доктринальних рекомендацій вживання деяких категорій адміністративно-правових наук в наукових дослідження, правотворчості та правозастосування» доповідав голова академік Академії АПН Валентин Галунько
Розвиток науки адміністративно-правових наук є одним із основних завдань що стоять перед Академією АПН. Без всякого сумніву, що головне наукове навантаження у цій сфері здійснюють чисельні спеціалізовані вчені ради. В яких ми, та наші колеги формують сучасну адміністративістику. Проте, вчені ради функціонують при певних наукових та навчальних закладах, які здіють на них вплив та формуються як правило з однодумців.
Ми теж є однодумцями однак працюємо поза установами. Ми є незалежними від більшості впливів в силу багатьох позитивних чинників. Зокрема фінансуємось за рахунок власних коштів. А також виходячи з нашої чисельності та високого рівня науковості маємо можливість поглянути на проблематику більш об’єктивно.
На основі наукових доробок було запропоновано пропозиції:
По-перше, затвердити на рівні доктрини погоджену позицію, щодо інституту адміністративного права «Законів, які є основними джерелами адміністративного права» – «Адміністративного кодексу України» –
ОБҐРУНТУВАННЯ: в умовах сьогодення основні норми адміністративного права зосереджені в шести законах України.
- Закон України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX «Про адміністративну процедуру» описує прості й зрозумілі правила поведінки адміністративних органів щодо фізичних і юридичних осіб. Фактично, це «кодекс» для публічної адміністрації[1]. Визначає порядок і процедури, які застосовуються для розгляду та вирішення адміністративних справ, що виникають у сфері публічного адміністрування.
- Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги», який визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Він регулює відносини між адміністративними органами та суб’єктами звернення.
- Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» в аспектах підзаконної правотворчості визначає правові та організаційні засади видання підзаконних нормативно-правових актів[1].
- Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» відіграє вирішальну роль у нормах адміністративного права, які забезпечують формування та належне функціонування адміністративних органів. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх службових чи представницьких повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог встановлюються ним, який є правовою основою для кодексів чи стандартів професійної етики. Останні затверджуються адміністративними органним на рівні підзаконних нормативно-правових актів
- Кодекс України про адміністративні правопорушення. Його завданням є забезпечення охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного устрою України, а також захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій. Основна мета ‒ забезпечення дотримання законів та підвищення правової свідомості громадян для зміцнення стабільності та безпеки в українському суспільстві.
- 6. Кодекс адміністративного судочинства України насамперед є джерелом адміністративного судочинства (адміністративного процесу) та має своїм призначенням визначення юрисдикції та повноваження адміністративних судів, установлення порядку здійснення судочинства в адміністративних судах. Проте в системі адміністративних судів розглядаються публічно-правові суперечки фізичних чи юридичних осіб з адміністративними органами, які в адміністративному процесі отримують назву суб’єктів владних повноважень, щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно норми КАСУ:
– по-перше, за своїм прямим призначенням забезпечують захист порушених прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень;
– по-друге, рішення адміністративних судів щодо задоволення позовних вимог приватних осіб є гіркою правдою для адміністративних органів, які припустилися порушення прав, свобод та (або) законних інтересів приватних осіб. Тим самим за нормами КАСУ змушені повіряти свою діяльність адміністративні органи.
Зазначені вище закони отримали галузеву назву «основні джерела адміністративного права» через те, що використовуються для врегулювання адміністративно-правових відносин практично в усіх галузях суспільного життя.
Треба підкреслити, що названі вище джерела адміністративного права творці адміністративної реформи наприкінці ХХ століття хотіли кодифікувати під назвою «Адміністративний кодекс», який мав включати:
1) кодекс про адміністративні проступки;
2) адміністративно-процесуальний кодекс;
3) адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс;
4) кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифіковані акти.
Незважаючи на те, що реальна законотворчість утвердила дещо інші відтінки, загалом можна вважати, що реформа адміністративного права (від 1998 р.) щодо правотворчого напрямку відбулась, проте за винятком ще не ухваленого у другому читанні Верховною Радою України проєкту Кодексу України про адміністративні проступки.
Отже, з погляду галузевої інкорпорації, систему норм законів України («Про адміністративні послуги»; «Про адміністративну процедуру», «Про правотворчу діяльність» в аспектах норм підзаконної правотворчості (розпорядчої діяльності), «Про запобігання корупції», Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України) можна об’єднати під доктринальною назвою «АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ».
Голосували:
За – 88
Проти – 3
Рішення – прийнято
Вирішили рішення: Голові Академії АПН направити рекомендації в профільні кафедри (відділи) відповідних навчальних і наукових установ.
По-друге, «Про небажаність подальшого використання в теорії адміністративного права та правотворчості категорії радянського тоталітарного режиму «державне управління». Необхідно його замінити на традиційну західноєвропейську категорію «публічне адміністрування».
Обґрунтування: адміністративне право спрямована на забезпечення прав і свобод приватних осіб. З погляду державного управління, на думку, доповідача, існує хибне уявлення щодо допустимості домінування виконавчої влади над громадянами. Тим самим, є необхідність його наукового засудження як пережитку радянської імперської доктрини. Запровадження категорії «державне управління» в радянському праві було зумовлене потребою обслуговування окупаційного російського режиму без поділу державної влади на гілки, підтримання планової економіки та репресивних державних органів.
Сучасна Україна, засуджуючи тоталітарний спадок, повинна очистити правову науку від імперських російських наративів, які суперечать природі правової держави.
Вкорінення поняття «державне управління» перешкоджає вітчизняному адміністративному праву перейти до повноцінної європейської моделі забезпечення публічного інтересу.
Адміністративне право історично виникає як реакція на розподіл влади після Французької революції 1789 року, що започаткувало становлення публічного адміністрування як правового інструменту діяльності виконавчої влади. Саме публічне адміністрування, а не управління, забезпечує баланс між владними повноваженнями та правами приватних осіб.
Усунення поняття «державне управління» з вітчизняного наукового та нормативного обігу потребує системної роботи на рівні центральних органів виконавчої влади, органів освітньої і наукової політики, вчених рад, експертного управління Верховної Ради України та Міністерства юстиції України.
Відповідальність за методологічну очистку адміністративно-правової доктрини має бути покладена на спеціалізовані академічні інституції та наукові об’єднання.
Було запропоновано Рішення: голові академії АРН науковий висновок «Про небажаність подальшого використання в теорії адміністративного права та правотворчості категорії радянського тоталітарного режиму «державне управління» направити в Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України, секретаріат Кабінету Міністрів, Міністерство юстиції та Міністерство освіти і науки України.
Однак декількома членами Академії АПН наук було висловленні заперечення.
Була висловлена пропозиція зняти це підпитання з порядку денного Загальних зборів Академії АПН
Рішення прийнято – одноголосно