ЛІБЕРАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ТА РАДИКАЛЬНІ ЮРИДИЧНІ ЗАСОБИ, ЯК ЧИННИКИ БЛАГОПОЛУЧЧЯ КРАЇН ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ
В умовах сьогодення йде динамічний розвиток соціального прогресу в деяких країн, що розвиваються, занепад класичних успішних держав та животіння в більшості інших країн що переходять від тоталітаризму (колоніалізму) до демократії. Усе це вимагає нового аналізу чинників успіху країн, які є фаворитами в гонці за благополуччя народу, виявити універсальні придатні для використання іншими країнами позитивні тенденції.
Слушним для цієї мети буде здійснення порівняльного аналізу теорії держави через призму категорій «лібералізм» і «радикалізм». Висунемо гіпотезу, що для більшості держав, що розвиваються зазначені категорії не протилежні а взаємодоповнюючі чинники. А саме: засади лібералізму мають використовуватися в економіці, а засоби радикалізму – стосовно незаконно-слухняних осіб в юриспруденції.
Лібералі́зм (фр. libéralisme) – філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу[1]. Радикалізм (від лат. radicalis – корінний) – ідеологічна та політична течія, яка обстоює необхідність корінних суспільних та політичних змін, що виходять за межі існуючої системи. Радикалізм політичний як поняття несе полісемантичне навантаження. Ним позначають прагнення до рішучих, кардинальних методів і дій у політиці. Його використовують для характеристики опозиційних напрямків, крайніх течій в ідеології і політиці (ідеології, політичні рухи, партії, партійні фракції, парламентські угруповання, окремі лідери). Для нього властива незмінність виконуваної ним функції соціальної і політичної критики, яка визначає його історичні кордони та субстанціональність[2].
З класичної точки зору, економічний, або класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire), що означає скасування державних субсидій та юридичних бар’єрів для торгівлі. Державний нагляд допускається тільки за монопольними утвореннями. Вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Більш того допускається присутність ринкових сил в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності державного примусу[3].
Неоліберальна економіка побудована на філософії лібералізму та економічній теорії Ф. фон Хайєка (Friedrich August von Hayek). Коли читаєш праці цього вченого, виникає враження, що члени урядів сучасних держав, що розвиваються, не знайомі з ними, тому що у більшості випадків нехтують його порадами. Ми знаємо, що знайомі, але механічно запозичивши юридичну ідеологію і практику розвинутого західного суспільства при низькій правовій культурі значної частини населення, бояться діяти раціонально, говорити громадянам хай неприємну, але правду.
А правда така, що основою класичної західної демократії є не турбота держави над незрілими громадянами, а створення їм усіх умов, щоб вони своєю працею заробляли собі на заможне життя. Уряди країн, що розвиваються, бояться втратити владу. Лише в період серйозних економічних криз, коли держава перебуває на межі, влада починає використовувати економічну теорію Хайєка для порятунку країни, для надання громадянам шансу своєю працею знову стати багатими і щасливими.
Хайєк вважав, що саме індивідуалізм заклав цілісність тій цивілізації, яку називають західною, вона дає можливість того, що працююча людина може досягти матеріального благополуччя, особистої незалежності та впевненості в завтрашньому дні своєю творчою і наполегливою працею. На думку вченого, з посиланням на французького мислителя А. Токвіля (Alexis de Tocqueville), демократія розширює сферу індивідуальної свободи, соціалізм же обмежує її. Демократія утверджує найвищу цінність кожної людини, соціалізм же перетворює її на засіб, на цифру. Що є правильним для колективізму, буде придатним і для соціалізму. Соціалістичний уряд постійно перебуває в стані, коли для того, щоб утриматися при владі, треба постійно застосовувати свавілля і гноблення[4].
Без усякого сумніву, Хайєк є лібералом, але ліберал – не романтик, а абсолютний прагматик, який критично аналізує не тільки планову, але й ринкову економіку. Ліберали говорять про необхідність максимального використання потенціалу конкуренції для координації діяльності, а не закликають до саморозвитку. Вони підкреслюють, що для ефективної конкуренції потрібна добре продумана система законів. У тих випадках, коли не вдається створити умов для конкуренції, треба використовувати інші методи економічного управління. Конкуренція дає можливість уникнути громад¬ського контролю і надати право індивіду самому приймати рішення, визначати успіх чи невдачу того чи іншого підприємства.
На його слушний погляд, необхідно, щоб усі присутні на ринку сторони мали повну свободу купувати і продавати товари за будь-якою ціною, на яку знайдуться бажаючі, і щоб кожен був вільним виробляти, продавати й купувати все, що в принципі може бути вироблене й продане. Істотно також, щоб доступ до будь-яких галузей був відкритий усім на рівних умовах, щоб закон припиняв будь-які намагання індивідів або груп обмежити конкуренцію. Крім того будь-які намагання контролювати ціни чи кількість товарів позбавляють конкуренцію здатності координувати зусилля індивідів. Проте можуть бути і винятки (наприклад, державні обмеження щодо певних технологій виробництва), але якщо такі обмеження стосуються всіх без винятку підприємців.
В умовах конкуренції держава має забезпечити умови для здійснення підприємництва (гроші, інфраструктуру, канали інформації), оскільки в багатьох випадках приватний бізнес не спроможний це зробити самостійно. Але основне завдання держави – сформувати відповідну правову систему. Законодавство має бути спроектовано таким чином, щоб охороняло і розвивало конкуренцію. Система, сконцентрована на конкуренції, вимагає розумно спроектованого правового механізму. Крім того вагомим завданням держави є попередження і припинення обману та шахрайства у сфері господарювання. Ми повністю підтримуємо економічні засади ліберального розуміння економіки Хайєка[5].
Однак вважаємо, що його теза про те, що до порушників ліберальних цінностей з боку уряду не потрібно застосовувати державного примусу, є хибною. На це є певні причини. Подивимося на країни, які завдяки економічним засадам сформованих Хайєком досягли видатних результатів.
Беззаперечним світовим лідером в умовах сьогодення є КНР – це країна з найбільшою економікою, що динамічно розвивається. Вона характеризується специфічним політич¬ним устроєм та економічним розвитком, найбільшою кількістю жителів. Більшість світових прогнозів указують на стрімке зростання її ролі у світі, а у основних рейтингах 2013 р. ця держава зайняла: 2 місце щодо загального об’єму ВВП;[6] 3 місце щодо рівня динамічності економічного розвитку[7]; 3 місце щодо привабливості для інвесторів[8]; 29 місце щодо економічної конкурентоспроможності.[9] За пронозами фахівців, економіка КНР до кінця 2014 р. стане першою за загальним об’єм ВВП.
Правова система Китаю є однією з найстаріших у світі. Вона має змішаний характер, становлячи собою сплав древніх правових традицій і сучасного законодавства, заснованого на ідеях «соціалізму з китайською специфікою» і деяких принципах Романо-германського права. Основними джерелами права в КНР є закони та інші нормативні правові акти. Їх ієрархію утворюють Конституція, закони, постанови Постійного комітету ВЗНП, постанови і розпорядження Державної ради, підзаконні акти інших органів державної влади й управління, зокрема місцевих.
Ефективність державного механізму значно підвищується, завдяки використання в системі права КНР, деякої аналогії Англосаксонської правової системи, коли нормативно-праві акти нижчої сили, наприклад інструкції адміністративних органів стають практично юридичними прецедентами обов’язковими до виконання. Сюди ж можна внести політичні директиви правлячої партії, які набувають юридичних ознак. Можна по різному ставитися до такої моделі правого режиму провідної держави світу, однак заперечувати її ефективність не може ніхто. В цілому правовий режим в КНР стосовно незаконослухняних осіб є радикальним. Усе це забезпечує розвиток економіки Китаю, без популізму щодо соціального забезпечення людей, що стимулює їх до продуктивної праці.
Відповідно провідним позитивним чинником розвитку КНР є індивідуалістична економічна теорія забезпечення громадян, коли соціальні гарантії надаються переважно лише у вигляді зростання робочих місць, у формі інвестицій в конкурентоспроможну економіку, у розвиток інфраструктури, що автоматично тягне за собою підвищення доходів людей. І завдяки цьому все більше пересічних китайців самостійно в змозі фінансувати особисті соціальні програми. У цьому і полягає «китайська мрія»: до 2021 року – побудова середньозаможного суспільства, до 2049 р. – процвітаюче, культурне суспільство з динамічним розвитком.[10]
Сінгапур (Республіка Сінгапур) вважається одним з «Чотирьох азійських тигрів» (разом із Гонконгом, Південною Кореєю та Тайванем) і світовим лідером у кількох галузях, що цілком справедливо визначає його як одну з держав із найвищим рівнем конкурентоспроможності. Додатковим підтвердженням успішного соціально-економічного розвитку країни слугують такі місця у світових рейтингах 2013 р.: 1 місце (вісім років поспіль) у щорічному рейтингу країн з найсприятливішими умовами для ведення бізнесу; 2 місце (три останні роки) у глобальному рейтингу економічної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index); 2 місце в рейтингу держав за рівнем економічної свободи (дослідження вашингтонського центру «Heritage Foundation» та газети «The Wall Street Journal»); 2 місце в рейтингу країн з найвищим рівнем захисту інвесторів; 3 місце за рівнем ВВП на душу населення (дані Міжнародного валютного фонду); 5 місце в міжнародному рейтингу систем освіти («Learning Curve», складений компанією «Economist Intelligence Unit»); 6 місце в рейтингу країн, де було б найкраще народитися (за версією журналу The Economist). Середній рівень прибутку на душу населення – $ 47 210; середня тривалість життя –81,2 р. (станом на 2012 р.).
За формою державного устрою Сінгапур є парламентською суверенною республікою. Виконавча влада належить Кабінету міністрів на чолі з прем’єр-міністром.
Сінгапур (як колишня колонія Англії) практично цілком заснована на англійському загальному праві, однак у низці питань особистого статусу щодо китайської, мусульманської та індуської громад діють відповідно звичайне китайське, мусульманське та індуське право. Відповідно до Конституції всі сінгапурські громадяни рівні перед законом незалежно від раси, релігії та віросповідання. Варто підкреслити, що досить поширеною є думка про Сінгапур як країну правил і меж (значні штрафи за засмічення, жувальну гумку, куріння в громадських місцях і т. ін.). Саме за рахунок цього місто вважається безпечним місцем для проживання та ведення бізнесу. При цьому в ньому фіксується один із найнижчих рівнів злочинності у світі.
Сінгапурське кримінальне законодавство відрізняється достатньою суворістю. Серед злочинів, які караються стратою, визначаються: вбивство; державна зрада; злочини, пов’язані з незаконним володінням вогнепальною зброєю та вибуховими речовинами; лжесвідчення, що спричинило страту засудженого; зберігання понад 15 грамів героїну або аналогічної кількості інших наркотиків та ін.
Цікаво, що в Сінгапурі досить поширеними є тілесні покарання – завдання ударів очеретяними палицями, які застосовуються в суді, армії, школі, в’язниці та сім’ї. Найвідомішим і важким із них є покарання очеретяними палицями, що призначається для чоловіків-злочинців у віці до 50 років за досить широкий спектр злочинів, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом (пограбування, крадіжки, зґвалтування, проституція і т. ін.). Удари очеретяними палицями також є узаконеною формою покарання для чоловіків-військовослужбовців нижчих чинів збройних сил Сінгапуру за порушення дисципліни. Крім того побиття такими палицями є офіційним покаранням у школах і в тюрмах як дисциплінарний захід. У більш м’якій формі очеретяні палиці використовуються для покарання молодих людей у багатьох сінгапурських старших школах за серйозні про¬ступки. Тонкі очеретяні палиці або інші подібні знаряддя застосовуються деякими батьками як покарання для своїх дітей незалежно від статі. Таким чином, правовий режим в Сінгапурі щодо незаконослухняних осіб є досить радикальним.
При цьому економіка Сінгапуру є однією із найбільш ліберальною у світі. Вона характеризується сприятливим інвестиційним кліматом, високим рівнем конкурентоспроможності економіки, провідними позиціями в рейтингах економічної свободи, високоосвіченим і дисциплінованим населенням, прискореним зростанням добробуту. Саме за швидкий стрибок економіки (розвиток виробництва електроніки, суднобудування, сектору фінансових послуг) до рівня розвинених країн Сінгапур зараховують до «східноазійських тигрів». Вважається, що до 2015 р. він обжене Швейцарію за розміром розміщених під управлінням активів.
Економічне законодавство Сінгапуру націлено на залучення іноземних інвестицій і заохочування приватної ініціативи. Крім того у 1990 х рр. було створено об’ємну нормативно-правову базу для розвитку офшорного сектору. Саме сприятливий інвестиційний клімат і дружня податкова політика призвели до того, що сьогодні в Сінгапурі налічується близько 130 тисяч підприємств малого та середнього бізнесу. На них припадає понад 25% усього ВВП. Для підтримки цих підприємств у Сінгапурі існує єдине агентство Spring, яке здійснює понад 100 різних програм допомоги підприємцям – консалтингові, бухгалтерські, моніторингові послуги і т. ін.
Окремо треба відзначити пільгові програми та державну допомогу малим підприємствам, які тільки починають свій бізнес. Зокрема в Сінгапурі діє кілька програм пільгового кредитування малого бізнесу. Їх особливістю є надання спеціальних позик, страхування кредитів, розподіл субсидій тощо. Так, на нові компанії, створені в Сінгапурі, поширюється трирічне звільнення від податку на перші 100 тисяч сінгапурських доларів оподатковуваного доходу. Подальші 50% звільнення надаються на 200 000 сінгапурських доларів оподатковуваного доходу.
Отже, Сінгапур, незважаючи на досить невелику площу та кількість населення, завдяки одній із самим ліберальних економік у світі належить до держав із найсприятливішими умовами для ведення бізнесу, рівнем економічної конкурентоспроможності та ВВП на душу населення. При цьому Сінгапур вирізняється яскраво вираженою матеріалістичною культурою. Люди в цій країні роблять усе можливе для досягнення так званих «5С» (cash, car, condo, credit card, country club – готівка, автомобіль, кондомініум, кредитна карта і кантрі-клуб). Утім, незважаючи на це, абсолютна більшість громадян особливо цінують чисте, безпечне та ефективне суспільство, а також віддають перевагу сім’ї як найбільш важливій його одиниці. Все це у поєднанні із радикальним правовим режимом стосовно незаконослухняних громадян забезпечую високий рівень безпеки, що свою чергу допомагає налагоджувати мирні відносини та будувати щасливе суспільство[11].
Крім того, не треба забувати, що більшість країн великої сімки стали такими в умовах ліберально-радикальних правових режимів, коли основна увага спрямовувалася на радикальні перетворення, на здійснення реформ, пошуку радикальних форм і методів реорганізації суспільства і держави (США, 1933-1936рр., Німеччина, Японія, Франція 1945-1953рр.).
Не можна обійти позитивним відгуком і ліберально-радикальний режим М. Саакашвілі в Грузії. У 2003 році ВВП цієї республіки склав 3,3 млрд. доларів, а в 2013 зріс до 30 мільярдів близько 18 млрд. Щорічно економічне зростання становило 6,67 %. З 2003 року ВНД на душу населення з 920 доларів виріс до 3,4 тисячі доларів. Збільшення в 12 раз бюджету країни, реабілітовано і побудовано 3000 кілометрів доріг, збільшено соціальні виплати нужденним тощо. Було здійснено посилення централізації влади із безпроцентними для пострадянських республік практичною повною ліквідацією корупції на місцях. І хоча до недоліків зазначеного режиму відносять «надмірне використання сили» під час акцій опозиції, однак треба розуміти що по іншому ефективний і радикальний режим діяти не може[12].
На наш погляд, М. Саакашвілі програв вибори, не за радикального правового режиму, а через «втому» народу від реформ, корупції і неповаги до громадян у вищих щаблях влади, кадровим застоєм (відсутністю соціального ліфта). Однак, позитивний феномен ліберально-радикального режиму М. Саакашвілі в Грузії (2003-2013рр.) назавжди увійшов у підручники з політології, економіки, юриспруденції, державного управління та ін.
Наведемо і негативні приклади. Північна Корея, в якій в серединні ХХ століття була встановлена жорстка планова економіка під контролем держави. У поєднанні із жорстоким комуністичним політичним режимом це привело населення до повного жебрацтва, голоду та появи концентраційних таборів. На міжнародній арені ця держава стала загрозою для сусідніх демократичних держав[13].
Наступний приклад, із новітньої історії України. Де вже можна знайти як позитивні і негативні приклади. Другий період правління режиму Л. Кучми, як не дивно можна охарактеризувати з позитивної сторони. Переможена організована злочинність і рекет, створені сприятливі ліберальні умови для розвитку бізнесу. В останні роки правління другого Президента України економіка динамічно розвивається, реальне зростання ВВП було близько 10 %, наприклад, у 2004 р. цей показник перевищив 12 %[14]. З погляду розвитку економіки Україну почали називати «Європейським тигром». Розвиток економіки і забезпечення громадського порядку у то епоху забезпечувалась радикальним правовим режимом, з незначними ознаками тоталітаризму.
На наш погляд, зараз ми можемо порівнювати успіхи Л. Кучми в Україні і М. Саакашвілі в Грузії. Є багато спільного. Обом дісталося від попередників розвалена (економічно та соціально) країна. Їм вдалося запровадити реальні засади ліберальної економіки[15] і через радикальний правовий режим забезпечити, економічні, політичні, та соціальні реформи. Підняти економіку і рівень життя громадян. І як завжди в демократичних державах через 10 років влади народ «стомився» від реформ і відмовився від своїх успішних лідерів, віддавши владу гіршим особам.
Однак в цьому і полягає перевага демократії. Народ має право на допущення помилок на виборах і на їх усунення на наступних чи позачергових.
Єдиною суттєвою перевагою державної діяльності М. Саакашвілі над Л. Кучною, була перемога над корупцією на місцях. На жаль Л. Кучма цю проблему вирішити не зміг. Корупція на всіх щаблях влади при тому режимі процвітала. До речі, і наступники Л. Кучми в Україні не вирішили їх ні ліберальним, ні радикальним правовими методами.
Негативний приклад, в Україні – це правління «помаранчевої владної команди». Ми не будемо звертатись до особистостей, тільки зазначено, що ліквідація радикального правового режиму Л. Кучми, без відповідних замінників засобами громадянського суспільства привів до розвалу економіки, а популістська соціальна політика, стала непід’ємною для бюджету країни, поставила країну на грань банкрутства. А формування правоохоронних органів не за професійними, а за політичними якостями, привела до деградації силових структур, які стали не спроможними виконувати свої функції.
Окремо треба згадати тоталітарний режим В. Януковича, який свій радикальний правовий режим направив на особисте збагачення і бажання продовження свого правління за будь-яку ціну. Хоча у випадку із В. Януковичем, необхідно узагальнити ще однин із його феноменів. Він свою протиправну владу забезпечував, в першу чергу, через залежних (корумпованих) від суддів Конституційного суду та суддів адміністративних судів.
Таким чином, і вітчизняний досвід показує, що держава досягає максимуму свого розвитку та благополуччя громадян при обов’язковій наявності двох чинників:
першого – створення умов для функціонування ліберальної ринкової економіки;
другого – наявності радикального правового режиму, але при умові що він використовується для забезпечення розвитку економіки та захисту прав законослухняних громадян, а не для досягнення особистих чи корпоративних інтересів.
Усе вище викладене дає можливість сформулювати наступні узагальнення:
– невелика частина країн, що розвивається, досягають економічного росту та забезпечують громадянам високі стандарти життя;
– аналіз успішних країн, що розвиваються, показує, що необмінною умовою досягнення благополуччя людини і держави є функціонування ліберальної ринкової економіки та наявності дієвого радикального правового режиму, щодо незаконослухняних громадян;
– при умові, що радикальний правовий режим використовуватися виключно для забезпечення розвитку економіки та захисту прав законослухняних громадян;
– постійно треба пам’ятати, що радикальний правовий режим перетворюється із фактору соціального прогресу в свавілля, якщо використовується в націоналістичних, ідеологічних, релігійних, політичних, популістських цілях, або задоволення особистих чи корпоративних інтересів окремих осіб чи сфер суспільного життя;
– базисом ліберально-радикально режиму держави є ліберальна ринкова економіка, найбільш влучно засади якої сформовані Ф. фон Хайєком, основною якої є індивідуалізм, коли працююча людина може досягти матеріального благополуччя, особистої незалежності та впевненості в завтрашньому дні своєю творчою і наполегливою працею;
– роль держави в ліберальній ринковій економіці зводиться до сервісної функції – створити умови для підприємницької праці фізичним і юридичним особам, та не заважати законослухняним громадянам багатіти;
– однак в силу низькою загальної та правової культури певна кількість населення, в будь-якій країні не хоче дотримуватися норм права, порушує права законослухняних громадян-власників;
– до основних суб’єктів, які підпадають під радикальні заходи відносяться, чиновники-корупціонери, зрадники батьківщини, члени організованих злочинних груп, зокрема терористи, кримінальні авторитети, чиновники-популісти, до яких мають застосуватися заходи державного примусу за спрощеною процедурою;
– зокрема, терористи, які не здаються правоохоронним органам мають фізично знищуватися, інші вище названі особи в адміністративному порядку позбавлятися права виконувати певні обов’язки чи займати певні посади, або/та адміністративно тимчасово позбавлятися волі;
– що стосується економічних злочинів то основним видом покарання має стати кратне відшкодування збитків нанесених фізичним або юридичним особам, а у випадку неможливості (не бажання) – довгі строки ув’язнення;
– інші маргінальні елементи мають притягуватися до юридичної відповідальності на загальних підставах, однак у більш короткі строки, суворість санкції має напряму залежати від рівня відшкодування збитків потерпілим;
– тільки така державна влада, яка має значну підтримку громадян (більше 60%), успішно може використовувати радикальний правовий режим, при цьому будь яка політична сила, яка використає радикальні засоби не може знаходитися у владі більше 10 років;
– відповідно народ певного територіального утворення, будь-якої держави, якщо більшість його сповідує об’єднуючі позитивні культурні цінності, має право провести референдум про самовизначення;
– в умовах сьогодення не може бути об’єднуючим чинником для створення нових держав національність, релігія, імперіалістичні, шовіністські, комуністичні, націоналістичні ідеї;
– місцевий референдум про самовизначення має бути затвердженим у відповідності до норм міжнародного права, та через проведення загальнодержавного референдуму;
– однак, в державах що розвиваються, перешкоджання однією частою населення щодо створення нової держави другою частиною населення буде невиваженим кроком. Населення території, яка має бажання стати самостійною державою стане баластом для проведення радикальних реформ в існуючій та ляже на її бюджет тяжким тягарем, що буде приводити до зниження рівня життя усіх людей на цій території.
Отже, як показує новітній історичний досвід, в силу об’єктивних і суб’єктивних чинників серед країн, які розвиваються успішними є тільки держави, засновані на ліберальних економічних засадах з радикальним правовим режимом – ліберально-радикальні держави.
__________________________________________________________________
[1] Шляхтун П.П. Політологія: історія та теорія : підручник / П.П. Шляхтун. – К.: Центр учбової літератури, 2010. — 472 с.
[2] Політологія : підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, K.M. Левківського. – К.: Вища шк., 1998. – 416 с.
[3] Шляхтун П.П. Політологія: історія та теорія : підручник / П.П. Шляхтун. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 472 с.
[4] Хайек Ф.А. Дорога к рабству / Фридрих Август фон Хайек // пер. с анг. М. Гнедовкого. – М. : Новое издательство, 2005. – 264 с.
[5] Хайек Ф.А. Дорога к рабству / Фридрих Август фон Хайек // пер. с анг. М. Гнедовкого. – М. : Новое издательство, 2005. – 264 с.
[6] Дані Світового банку.
[7] Global Dynamism Index 2013 – опублікований транснаціональною аудиторською компанією Grant Thornton у співпраці з дослідницьким центром The Economist Intelligence Unit), що складається із 22 показників, об’єднаних у п’ять контрольних груп: «бізнес-середовище», «економічне зростання», «наука і технології», «праця і людський капітал», «фінансова середовище».
[8] Дослідження Ernst & Young – однієї із найбільших у світі аудиторських компаній.
[9] The Global Competitiveness Index.
[10] Галунько В.В. Людина і держава : монографія / Валентин Васильович Галунько, Володимир Іванович Милько. – К. : Університет «Україна», 2014. – С. 40.
[11] Галунько В.В. Людина і держава : монографія / Валентин Васильович Галунько, Володимир Іванович Милько. – К. : Університет «Україна», 2014. – С. 60.
[12] Мамулашвили М. Грузия стала сильнее при президентстве Саакашвили / Циция Мамулашвили // Новости-Грузия. – 2013. – Режим доступу : http://newsgeorgia.ru/point/20131024/216001209.html
[13] Юрковский А.В. Общая характеристика некоторых особенностей государственно-правового строительства в Корейской народной демократической республике : [Електронний ресурс] / А. В. Юрковский // Зокон. – 2014. – Режим доступу: http://www.proknadzor.ru/
[14] Огляд економічної ситуації у 2004 р. // Економіка України : тенденції оцінки прогнози. – 2005. – №1 – С. 2.
[15] Знаковим у цьому переліку був указ Президента Україна Л. Кучми від 03.07.1998 № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», який дозволив сотні тисяч підприємців вийти з тіні, підняти рівень життя громадян, забезпечили підйом економіки. На жаль, наступні Президенти України вимивали із цього указу позитивні положення, все більше навантажуючи підприємців новими державними поборами. Після уведення «Податкового кодексу України» від 04.11.2011 № 4014-VI цей непересічний документ став надбанням для істориків.