ВИСНОВОК
на проєкт стандарту державної мови «Правнича термінологія. Термінологія конституційного права»
Затверджено правлінням ГО «Академія адміністративно-правових наук»
Протокол № 3 від 4 листопаду 2025 р.
ГО «Академія адміністративно-правових наук» отримала Лист Національної комісії зі стандартів державної мови з пропозицією надати висновок на проєкт стандарту державної мови «Правнича термінологія. Термінологія конституційного права». Всебічне й уважне опрацювання проєкту Стандарту науковими працівниками Науково-дослідного інституту публічного права дозволило викласти у даному Висновку наступні міркування, пропозиції та зауваження.
Рецензований проєкт Стандарту становить собою високопрофесійне, методологічно цілісне та науково виважене напрацювання, спрямоване на впорядкування категоріального апарату конституційного права. Документ має чітку внутрішню логіку, побудовану за принципом від загального до конкретного, що забезпечує цілісне сприйняття терміносистеми конституційного права. Його зміст засвідчує глибоке розуміння авторським колективом природи конституційно-правових категорій, а структура відображає продуману наукову концепцію, у межах якої кожен розділ виконує власну функцію у формуванні єдиного поняттєвого простору. Проєкт Стандарту вирізняється високою мовною та правовою культурою, точністю дефініцій і водночас гнучкістю, що дозволяє адаптувати його положення до динаміки розвитку конституційної теорії та практики.
Особливої уваги заслуговує науково-методичний рівень документа. Термінологічні визначення відображають не лише формально-юридичні ознаки понять, а й їхню системну взаємозалежність, що є свідченням комплексного підходу. Водночас простежується опора на сучасні доктринальні джерела, міжнародні стандарти та національну конституційну традицію. Такий баланс між науковою абстракцією та практичною доцільністю забезпечує Стандартові універсальність і потенціал для використання в правотворчій, освітній, науковій і судовій діяльності.
Загалом проєкт Стандарту справляє враження цілісної, глибоко вивіреної праці, спрямованої на утвердження єдиної мови українського конституціоналізму. Він сприяє формуванню стабільної термінологічної бази, необхідної для подальшого розвитку правової науки, забезпечення якості законотворчості та узгодженості правозастосування. Ухвалення цього документа матиме системне значення для зміцнення наукових і мовних основ юридичної діяльності в Україні, сприятиме наближенню її до європейських стандартів, а також забезпечить точність та послідовність вживання конституційно-правових понять. Завдяки цьому майбутній Стандарт набуде вагомого не лише лінгвістичного, а й доктринального значення, виступаючи інструментом гармонізації правничої мови, забезпечуючи єдність розуміння основних термінів у законодавстві, правозастосуванні та юридичній науці.
Варто особливо підкреслити як позитивний аспект те, що проєкт Стандарту не обмежується виключно термінологією, закріпленою в Конституції України чи національному законодавстві, а охоплює ширшу сферу – конституційне право як цілісну галузь правничої науки та практики. Такий підхід свідчить про стратегічне бачення укладачів і про прагнення створити не просто нормативно-текстовий словник, а науково-методологічну основу українського конституціоналізму.
Завдяки включенню понять, що відображають доктринальні, порівняльно-правові та міжнародно-правові концепти («конституція», «народовладдя», «громадянське суспільство», «конституційний конфлікт», «держава», «виборчий процес», «всеукраїнський референдум», «місцеве самоврядування» та ін.) проєкт Стандарту виходить за межі вузького нормативного підходу й формує цілісну систему категорій, релевантних як для українського, так і для європейського конституційного права. Така методологічна відкритість забезпечує наукову універсальність документа, його придатність до використання у компаративістичних дослідженнях, у сфері правничої освіти та законотворчості.
Окремо слід відзначити розділ, присвячений основам конституційного ладу, що демонструє особливу глибину опрацювання термінів «народний суверенітет», «верховенство права», «соціальна держава», «демократія» та «поділ влади». Ці дефініції вирізняються високою науковою точністю, послідовністю викладу й відповідністю положенням Конституції України. Водночас у них відчутно прагнення до узгодженості з правом Європейського Союзу: принцип верховенства права розкрито через категорії правової визначеності й пропорційності, соціальну державу – через акцент на гідності людини, а демократію – як форму і цінність конституційного ладу. Завдяки цьому розділ формує цілісну методологічну основу для всієї системи термінів, надаючи Стандарту концептуальної завершеності.
Крім того, варто зауважити успішну систематизацію термінів у розділі, присвяченому конституційному статусу людини і громадянина. Цей розділ демонструє високу компаративну зрілість, адже чітко розмежовує абсолютні та відносні права, а також вдало інкорпорує термінологію, пов’язану з позитивними та негативними зобов’язаннями держави. Наприклад, визначення «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні» є доктринально точним, оскільки наголошує на його виключно законодавчому характері, відповідності легітимній меті та принципу пропорційності (критерії, розроблені міжнародною юриспруденцією), що критично важливо для уніфікації вітчизняної судової практики та імплементації Європейської конвенції з прав людини. Така інтеграція міжнародних стандартів у національну терміносистему є безумовним позитивним моментом, що підтверджує високу якість підготовленого документа.
Позитивної уваги заслуговує доктринально виважений та системний підхід проєкту Стандарту до термінології, що охоплює сферу конституційної відповідальності та конституційних гарантій. Зокрема успішно здійснена диференціація між юридичною та політичною відповідальністю, а також чітке визначення терміна «депутатський імунітет» як спеціальної гарантії незалежності парламентарів, а не як форми їхньої безкарності, що важливе для запобігання інституційним конфліктам та забезпечення стабільності конституційного ладу.
Разом з тим, з погляду класичного європейського та сучасного адміністративного права пропонуємо певні зміни і доповнення до проєкту Стандарту що стосується усунення з юридичної термінології російських та радянських кальок.
Обґрунтування. Адміністративне право сформувалося на початку ХІХ століття у Франції як самостійна галузь публічного права у формі публічного адміністрування, що відокремило динаміку публічного права від приватного. Для публічного права визначальною стала категорія публічного адміністрування, тоді як для приватного — залишилось управління. Проте в імперський і радянський періоди з ідеологічних міркувань було навмисно здійснено некоректний переклад з французького (англійського) терміну «public administration» на російську як «государственное управление». Цей хибний переклад був імплементований у систему адміністративного права України наприкінці 90-х років ХХ століття та залишає помітний слід в сучансому адміністративному законодавстві. З огляду на це, пропонується привести динаміку адміністративної діяльності у відповідність до європейських стандартів — уживати категорію «публічне адміністрування» замість «державне управління».
З цією метою пропонуються відповідні зміни і доповнення:
| Чина редакція проєкту | Пропонована редакція проєкту |
| 2.4.7.1. виконавча влада
Одна із гілок державної влади, основним призначенням якої є виконання Конституції та законів, здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення виконання законів у відповідних сферах та галузях державного управління; представлена системою підпорядкованих уряду міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, інших органів місцевої влади |
2.4.7.1. виконавча влада
Одна із гілок державної влади, основним призначенням якої є виконання Конституції та законів, здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення виконання законів у відповідних сферах та галузях публічного адміністрування; представлена системою підпорядкованих уряду міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, інших органів місцевої влади |
| 2.4.7.14. центральні органи виконавчої влади
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які складають систему органів виконавчої влади, вищим органом якої є уряд, та повноваження яких поширені на всю територію держави, а також забезпечують формування та реалізують державну політику у різних сферах державного управління. |
2.4.7.14. центральні органи виконавчої влади
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які складають систему органів виконавчої влади, вищим органом якої є уряд, та повноваження яких поширені на всю територію держави, а також забезпечують формування та реалізують державну політику у різних сферах публічного адміністрування. |
| 2.4.9.6. децентралізація
1. Модель управління в державі, спрямована на забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, належна реалізація положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності й фінансової самодостатності місцевого самоврядування. |
2.4.9.6. децентралізація
1. Модель публічного адміністрування в державі, спрямована на забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, належна реалізація положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності й фінансової самодостатності місцевого самоврядування. |
Наведені зауваження мають характер наукових побажань, спрямованих виключно на вдосконалення змісту та структури проєкту Стандарту. Вони не впливають на загальну позитивну оцінку документа і не знижують рівень його наукової, методологічної чи практичної цінності. Навпаки, такі уточнення мають рекомендаційне значення, оскільки покликані посилити внутрішню системність терміносистеми, розширити її доктринальну базу та забезпечити ще більшу відповідність сучасним підходам європейського конституціоналізму.
Загалом же проєкт Стандарту справляє враження ґрунтовної науково-довідкової праці, що поєднує академічну глибину з прикладною користю. Він має значний потенціал як для вдосконалення правотворчої діяльності, так і для уніфікації вітчизняної правничої мови, підвищення рівня мовної культури у сфері права та консолідації терміносистеми відповідно до європейських стандартів правничої мови.
За своїм змістом і структурою проєкт Стандарту державної мови «Правнича термінологія. Термінологія конституційного права» рекомендуємо до схвалення Національною комісією зі стандартів державної мови як базовий документ для подальшого розвитку української правничої термінології у сфері конституційного права.
Голова ГО «Академія адміністративно-правових наук»,
доктор юридичних наук, професор
Валентин Галунько