Розмежування засад правової та поліцейської держави[1]
Виходячи з теорії правової держави першим основним завданням публічного адміністрування є забезпечення прав і свобод громадян та безпеки держави.
Зрозуміти сутність державного управління в поліцейській державі без критики вчення про “евдемонізм” складно. Згідно з ним вищу мету держави складає загальне благо, загальне щастя, а засіб досягнення цього загального благоденства – необмежена влада. Зазначене вчення дозволяє ідеологічно затушувати примусовий, насильницький характер державного поліцейського втручання. Спираючись на таку ідеологію, державна влада у своїй поліцейській діяльності неминуче стає щодо населення опікуном.
На противагу цьому, опираючись на вчення І. Канта, що людина ніяк не може бути засобом досягнення яких-небудь цілей, а є мета сама в собі.
Ознаками правової держави є:
– тягар публічного адміністрування більшою чи меншою мірою переноситься з державної влади на громадянське суспільство;
– публічне адміністрування адміністративними органами здійснюється виключно у законодавчому порядку;
– суспільство бере участь у їхньому виконанні в формі народного представництва;
– для подальшого здійснення цих завдань поруч з урядовими органами розвиваються органи громадського самоврядування;
– громадянин стає визначеною одиницею, що не поглинається у своїй індивідуальності державою, за ним визнається недоторкана державою сфера “свята святих” – визначена сфера свободи, куди влада не в праві втручатися;
– спираючись на громадян, правова держава визнає необхідність ініціативи і самодіяльності у населення за кращий спосіб для досягнення суспільного добробуту;
– правова держава здійснює підтримку людини, коли її сили і засоби та недостатні для задоволення потреб індивіда в існуванні, гідному людини, тощо.
Отже, здійснюючи розмежування поліцейського та адміністративного права за критерієм ставлення публічної влади до індивіда є наступним:
Якщо держава ставиться до людини, як до повноцінного рівного їй партнера, де кожний елемент правовідносин має законодавчо визначені обов’язки та права адміністративних органів, то це правова держава;
і навпаки, у поліцейській державі особа розглядався як безособовий об’єкт для урядових заходів. Засоби безпеки щодо людей тут ставилися на одну площину з мірами безпеки стосовно тваринних і стихійних сил природи тощо.
[1] На основі наукових роздумів Аркадія Івановича Єлістратова. Єлістратов А.І. Адміністративне право (1911р.): Лекції / Ред. та упоряд. В.В.Галунько, С.В.Діденко. – Херсон: ХЮІ ХНУВС, 2007. 268 с. Академія адміністративно-правових наук. URL: https://www.ssaals.com.ua/pravo/monohrafii/608/