Валентин Галунько,
асистент Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»
Плагіат і академічний плагіат, як цивільно-правова та публічно- правова законодавчі конструкції
21 березня доброволець 95-ї бригади Десантно-штурмових військ та директор «Малої академії наук України» О. Лісовий став міністром Міністерства Освіти і Науки. Зразу знайшлись громадські активісти, які почали звинуватили його в плагіаті в дисертації.
В черговий раз розпочалось безпідставне цькування Міністра МОН. До цього, як відомо, елементи громадського булінгу без належних правових підстав журналісти та суб’єкти громадянського суспільства застосовували щодо міністра МОН з 2020 по 2023 рр. С. Шкарлета.
Чому ми стверджуємо, що О. Лісовий, С. Шкарлет та інші десятки тисячі науковців які захищали дисертації до 6 вересня 2014-го року не допускали своїх дисертаціях академічного плагіату?
Пояснюємо! Україна є правова держава. В нашій державі діє на всіх рівнях принцип верховенства права. Конституція України яка побудована на кращих засадах теорії природного права чітко визначила, що:
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58).
Вперше, законодавча згадка про академічний плагіат та покарання за нього з’явилось в Законі України «Про Вищу освіту», який набув чинності 6 вересня 2014 р.
Відповідно, як це не покажеться дивним до цієї дати академічний плагіат в Україні не був заборонений. Тим самим ніхто не може відповідати за академічний плагіат у наукових роботах які були оприлюднені до 6 вересня 2014 р., так як до цієї дати таке діяння не визнавалось нормами публічного права правопорушенням.
Інша справа, що діючий в той час Закон України «Про авторське право і суміжні права» 1993 р. мав визначення та правову процедуру притягнення до цивільно-правової відповідальності осіб які порушили авторське право в тому числі у формі плагіату.
Однак, така процедура носила і носить цивільно-правовий характер, і може бути застосована за ініціативою автора твору, або його правонаступників, авторське право якого порушене. Будь-яких публічно-правових заходів реагування на осіб які допускали плагіат, діюче до 6 вересня 2014р. законодавство України не передбачало.
Отже перше, що мають розуміти журналісти та суб’єкти громадянського суспільства. Що треба розрізняти законодавчі категорії «плагіат», як цивільно-правовий інститут, який існує в Україні з 1993р. та «академічний плагіат», публічно-правовий інститут законодавча згадка про який появилася 6 вересня 2014р.
Повне законодавче оформлення академічний плагіат знайшов тільки 28 вересня 2017 р. коли вступив в дію Закон України «Про освіту». По іншому, з 6 вересня 2014р. до 28 вересня 2017 р., академічний плагіат був протизаконним вчинком, проте таким за який неможливо було суб’єкта притягнути до адміністративної відповідальності.
Будучи фахівцями у цій сфері, нами вибірково було здійснено перевірку десятка дисертацій які були атестовані до 2014р., третина із них з погляду сучасного законодавства мала у певній частині, ознаки «академічна плагіату». Враховуючи що з періоду отримання Незалежності України до того часу було атестовано близько 100 тис. осіб, це означає що стосовно однієї третини із них можуть бути «підстави» протизаконно позбавити наукового ступеня.
Отже, у сфері атестації вищих наукових кадрів, так як в інших сферах суспільного життя зворотна сила закону є недопустимою. Наприклад, не можна критикувати з погляду сучасного законодавства Аристотеля, який вважав рабство природним явищем для свого часу. Так само, не можна звинувачувати О. Лісового, С. Шкарлета та десятки тисяч інших науковців за діяння, які в період написання ними і захисту дисертацій не були протизаконними. Це правовий нігілізм. Це порушення принципу верховенства права.
До речі після 28 вересня 2017 р випадки академічного плагіату в роботах українських вчених стали дуже рідкісним явищем. Це говорить про належну правову культуру і правосвідомість здобувачів наукових ступенів, їх наукових керівників членів спеціалізованих вчених рад.
Отже, треба припинити цькування науковців за допущені з погляду сьогодення факти «академічного плагіату» у наукових працях які були оприлюднені до 6 вересня 2014 р. Проте, це не забороняє суб’єктам авторського права звертатися з цивільними позовами до суду у випадку виявлення фактів запозичення їхніх матеріалів у формі плагіату іншими особами в наукових працях того періоду, якщо вони до цього про це не знали.
Наприклад, у випадку з О. Лісовим, претензію (цивільних позов) до нього має юридичне право висувати виключно Я. Абрамчук, якщо довіряти тій порівняльній таблиці, яка була не офіційно оприлюднена в Інтернеті. Національне агентство з акредитації України має відмовитись розглядати питання наявності (відсутності) в дисертації О. Лісового академічного плагіату. Адже така законодавча категорія на момент оприлюднення дисертації не існувала. Національне агентство з акредитації України не має компетенції аналізувати наявність чи відсутність «плагіату», як інституту цивільного права прописаного в Законі України «Про авторське право і суміжні права», адже це є компетенція суду, який може це здійснити за заявою (позовом) Я. Абрамчука.