В останній час посилилися конфлікти між поліцейськими, які не зрадили присязі та центральним апаратом Національної поліції України щодо їх правового статусу та несення служби на окупованих територіях та в зоні бойових дії[1]. В яких українські чиновники відповідальність за свої військові прорахунки. Не спроможність забезпечити безпеку громадян від російсько-терористичної агресії намагають перекласти на простих поліцейський.
Поліцейські за профільним Законом «Про Національну поліції» та за засадами «Декларації про поліцію» від 8 травня 1979 р. Ради Європи не можуть безпосередню приймати участь у відбитті збройної агресії російсько-терористичних війсь.
Адже, поліція у будь якій державі входить до складу міністерства внутрішніх справ, і виконує внутрішні функції. В Україні зокрема це: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги[2].
Ніяких функцій щодо відбиття зовнішньої агресії поліцейські здійснювати не тільки не зобов’язані, однак не мають компетенції.
Це обґрунтовується наступними доктринальними положення Резолюції № 690 Парламентська асамблея Ради Європи “Декларація про поліцію” від 8 травня 1979 р. Згідно з якою:
Поліцейський повинен продовжувати виконувати свої завдання захисту громадян та власності під час війни та ворожого окупації на користь громадянського населення. У зв’язку з цим він не повинен мати статусу “Воюючої Сторони”, до нього не повинні застосовуватися положення Третьої Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р. .
Положення Четвертої Женевської конвенції12 серпня 1949 р., що стосуються захисту цивільних осіб на час війни, що поширюються на цивільну поліцію.
Сторона, що окупує, не повинна давати вказівки працівникам поліції з виконання завдань, які не передбачені пунктом 1 цього розділу. У період окупації поліцейський не повинен: брати участь у діях, спрямованих проти членів рухи опору; брати участь у здійсненні заходів, спрямованих на використання населення для військових цілей та для охорони військових об’єктів.
Якщо поліцейський йде у відставку під час ворожої окупації у зв’язку з тим, що він примушується до виконання незаконних розпоряджень, що суперечать інтересам цивільного населення, як було описано вище, і у зв’язку з тим, що він не бачить для себе іншого виходу, одразу після закінчення окупації він повинен бути відновлений на посаді поліцейського без шкоди його особистим правам і доходам, які покладалися б йому, якби він залишався у поліції.
У період окупації та після її закінчення жодні каральні або дисциплінарні санкції не можуть накладатися на поліцейського, який сумлінно виконав вказівку влади, вважається на той час законною, і коли виконання такого вказівки входило до обов’язків даного поліцейського.
Сторона, що окупує, не повинна залучати до дисциплінарної Сторони або судової відповідальності поліцейських через те, що вони виконували накази, віддані законною владою, до окупації[3].
І хоча аналізована резолюція ЄС не є ратифікованою Верховною Радою України, проте вона є нею офіційно оприлюдненою та на основі неї здійснює судочинство Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов’язковим для усіх органів української держави.
Тим самим, героїчний вчинок Михайло Вершиніна який обороняє місто Маріуполь від російських окупантів, і який у своєму зверненні до Президента України Володимира Зеленського просить світових лідерів надати системи проти повітряної оборони захисникам України є юридично виваженим тільки в тому випадку, якщо він має статус комбатанта. А не є начальником патрульної поліції міста Маріуполя, як про нього написали в засобах масової інформації[4].
Отже, в період тимчасової окупації українських земель національні поліцейські, які опинилися в зоні бойових дій та на окупованій території мають дотримуватися засад Резолюція № 690 Парламентська асамблея Ради Європи “Декларація про поліцію” від 8 травня 1979 р., як природничої доктрини прямої дії. Вони без зброї мають по можливості продовжувати виконувати свої обов’язки щодо забезпечення прав громадян. Адже вітчизняним позитивним законодавством високого рівня аналізовані суспільні відносини не врегульовані.
Що стосується підзаконних таємних (із закритим доступом) кадрових наказів чиновників центрального апарату Національної поліції та МВС України, то якщо вони вступають в протиріччя із Конституцією України, Законом України «Про національну поліцію» чи (та) порушують засади Декларація про поліцію є нікчемними з моменту прийняття та будуть скасовані вітчизняними судами та (або) Європейський судом з прав людини. Особи, які приймали нікчемні накази (нормативно-правові та індивідуальні акти) понесуть за це юридичну відповідальність.
Все це стосується виключно поліцейський які не зрадили народу України, не зрадили присязі, не перейшли у будь якій формі на бік російсько-терористичного агресора. Зрадники та колаборанти підлягають кримінальному переслідуванню. Вони мають бути притягнуті справедливим судом до суворої кримінальної відповідальності. Не залежно від свого попереднього правового статусу, будь це чиновник суб’єкта місцевого самоврядування, поліцейський чи фермер.
[1] У Чернігові на мітинг вийшли близько 50 звільнених поліцейських. 11 квітня 2022. https://suspilne.media/227578-u-cernigovi-na-miting-vijsli-blizko-50-zvilnenih-policejskih/
[2] Закон України “Про Національну поліцію”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 40-41, ст.379. 2022. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
[3] Резолюція № 690 (1979) Парламентська асамблея Ради Європи “Декларація про поліцію”. (Страсбург, 8 травня 1979 року). Верхова Рада України. Законодавство 2022. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_803#Text
[4] Начальник патрульної поліції Маріуполя звернувся до зеленського та світових лідерів. 19 квітня 2022 р. https://www.5.ua/regiony/nachalnyk-patrulnoi-politsii-mariupolia-zvernuvsia-do-zelenskoho-ta-svitovykh-lideriv-video-271813.htm