Валентин Галунько
Підберезник Інна,
Махмурова-Дишлюк Олена
ЛЮДИНА, ВІЙНА ТА ДЕРЖАВА
The article proves that in the civilizational dimension Ukraine in the Patriotic (People’s) War (2014 – years) went beyond the internal protection of its nation and leads it for the democratic values of the whole Western world. Ukraine in the war determines the fate of mankind for decades to come. Ukraine’s victory in the war will answer humanity’s question: what will rule the planet Earth – democracies with developed civil societies or authoritarian (totalitarian)? The Patriotic (People’s) War of the Ukrainian people (2014 – years) is fair, domestic and world in terms of protection of Western values. It is a struggle between truth (light) and evil (darkness).
Keywords: democracy, democratic values, evil (darkness), humanity, Patriotic War, protection, totalitarianism, truth (light), Victory of Ukraine, Western world.
Парадокс існування на землі Людини Розумної полягає в тому, що людство з моменту перших своїх об’єднань постійно воювало з собі подібними. Агресивна поведінка базується на тваринній природі людини, як хижака. Логічним було б те, що при переході до розумного життя названі негативні властивості людства мали були мінімізовані. Однак, найвищий рівень серед живої природи щодо мислення люди направляють, не лише на мирне будівництво, однак і на організоване знищення один одного. Як результат, незважаючи на значний розвиток індивідуальної та колективної культури людства, війни, на жаль, не припиняються. Причин цьому багато. Вони детально описані в політичній та військовій літературі.
Варто зазначити, що в умовах війн людство завжди жило і буде ще довго жити, можливо й вічно. Тим самим, будь-яка держава та її громадяни мають розуміти, що ніхто не може бути застрахований від військових дій, від загарбання її держави від знищення та приниження її громадян іноземними державами та військово-терористичними утвореннями. До війни кожному громадянину і державі варто готуватися, виділяти достатні публічні фінанси для військового сектору, практично усім громадянам уміти захищати свою вітчину, як за професійним вибором, так і в загонах самооборони (територіальної оборони), гуманно користуватись успіхами перемоги і мужньо переносити поразку.
Як показує історія, поразка у війні для громадян висококультурної нації не є крахом, а є точкою відліку, початком роботи над помилками щодо організації наполегливої праці заради майбутнього своїх дітей[1]. Якщо поглянути на приклади переможених у Другій світовій війні Німеччини і Японії, все стає зрозумілим: громадяни цих країн живуть набагато краще за громадян Росії, яка формально була однією із переможниць у тій війні[2].
Світова спільнота виробила певні правила ведення війни при збройних конфліктах. Міжнародне гуманітарне право – це сукупність міжнародно-правових норм і принципів, які регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи і засоби ведення війни.
Міжнародне право збройних конфліктів кодифіковано в Гаазькій конвенції, Женевській конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р., резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та інших документах. Окремі обмеження, установлені міжнародним гуманітарним правом, поширюються і на збройні конфлікти внутрішнього характеру.
Відповідно до Статуту ООН загроза силою або її застосування була заборонена за винятком випадків індивідуальної чи колективної самооборони, застосування за рішенням Ради Безпеки ООН. Однак норми міжнародного права повинні застосовуватися і під час військових дій, фактично розпочатих без оголошення війни.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 3314 від 14 грудня 1974 р. визначає такі дії як акти агресії:
1) вторгнення збройних сил на територію іншої держави, її анексію чи окупацію (навіть тимчасову);
2) бомбардування або застосування іншої зброї проти території іншої держави;
3) блокаду портів або берегів іншої держави;
4) напад на збройні сили іншої держави;
5) застосування збройних сил, що перебувають на території іншої держави за згодою з останньою, у порушення умов угоди, а одно перебування їх на території іншої держави після закінчення терміну угоди;
6) надання державою своєї території для здійснення агресії третьою державою щодо іншої держави;
7) засилання збройних банд груп, найманців тощо від імені держави, які здійснюють акти збройної боротьби проти іншої держави, за серйозністю зіставні з попередніми пунктами.
При настанні стану війни держава відповідає за те, щоб громадяни ворожої держави, користуючись імунітетом, у найкоротші терміни покинули її територію. До громадян ворожої держави, що не володіють імунітетом, можуть бути вжиті заходи обмеження свободи пересування – аж до інтернування.
Особовий склад збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу цих збройних сил і безпосередньо беруть участь у бойових зіткненнях, автоматично стають комбатантами і користуються правами, визначеними міжнародними договорами.
Особовий склад інших ополчень і добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованих рухів опору (партизанів), які належать стороні, що перебуває в конфлікті, і діють на її власній території або поза нею, навіть якщо ця територія окупована, є комбатантами і користуються правами, визначеними міжнародними договорами, якщо відповідають таким умовам:
1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;
2) мають певний і виразно видимий відмітний знак;
3) відкрито носять зброю;
4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.
Тільки комбатанти звільняються від кримінальної та іншої юридичної відповідальності за застосування зброї з метою знищення (вбивства, порання, взяття у полон) комбатантів противника.
Права та обов’язки військовополонених регулюються положеннями IV Гаазької конвенції 1907 р. і III Женевської конвенції (прийнята 1929 р., переглянута 1949 р.). Статусом військовополоненого володіє будь-який комбатант, який потрапив під владу ворожої держави, а також некомбатанти, що входять до складу збройних формувань.
Порушення такою особою міжнародних норм ведення військових дій не є підставою для позбавлення її цього статусу, за винятком випадків шпигунства. Проте за вчинення міжнародних злочинів (але не за участь у бойових діях) військовополонений може бути підданий кримінальному переслідуванню. Необхідно зауважити, що найманці і шпигуни не мають права на статус комбатанта, а отже і військовополоненого.
Питання, пов’язані із захистом цивільного населення і цивільних об’єктів під час збройних конфліктів, регулюються Четвертою Женевською конвенцією та Додатковими протоколами 1977 р. Відповідно до цих документів забороняється робити мирне населення або мирні об’єкти цілями ударів; завдавати невибіркових ударів, а також ударів, у результаті яких можна очікувати надмірну кількість жертв серед мирного населення порівняно з досягнутими військовими успіхами; використовувати голод серед мирного населення як засіб війни; завдавати ударів по об’єктах, що мають важливе значення для життєзабезпечення мирного населення; завдавати ударів по спорудах, що володіють значним енергетичним потенціалом (дамби, АЕС), якщо вивільнення цієї енергії може призвести до значних утрат серед мирного населення.
Використання цивільного населення як «живого щита» прямо заборонено. У протоколі також вказано, що при плануванні та проведенні військових операцій необхідно постійно дбати про те, щоб уникнути жертв серед мирного населення або, в крайньому випадку, звести їх до мінімуму.
Відповідно до IV Гаазької конвенції 1907 р., а також додаткового протоколу Женевської конвенції 1949 р. заборонено: використовувати отрути; вбивати або ранити супротивника, який поклав зброю або не має можливості захищатися (здався у полон); віддавати наказ не залишати нікого живим; використовувати зброю, боєприпаси або матеріали, створені з метою заподіяти зайвого страждання; вживати не за призначенням перемир’я; знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю; завдавати ударів по незахищеним містам, селищам і будівлям; позбавляти правового захисту громадян ворожої держави. Крім того, забороняється використовувати громадян ворожої держави проти їхньої країни, навіть якщо вони перебували на військовій службі в цій державі до початку війни[3].
Іншими словами, світова спільнота визначила правила ведення війни, дотримання яких практично виключає матеріальну вигоду для переможця. І навпаки, на таку країну лягає матеріальний та політичний тягар забезпечення правопорядку та мінімальних стандартів життя людей на окупованих територіях. Ми пам’ятаємо переможні війни Великобританії, Радянського Союзу та США в Афганістані, які значно спустошили державну скарбницю цих країн і не принесли їх жодних матеріальних прибутків і політичних дивідендів.
Для того щоб політики окремих країн не розв’язували несправедливих війн, вироблено міжнародний правовий механізм притягнення їх до кримінальної відповідальності. Міжнародним правом установлено не тільки особисту відповідальність за військові злочини і злочини проти людяності, але й командну відповідальність. Ст. 86 I протоколу до Женевських конвенцій 1949 р. визначає, що командир несе відповідальність за порушення конвенцій підлеглими в тому випадку, якщо він знав про можливість вчинення ними злочинів, але не вжив необхідних заходів для їх запобігання.
Прикладами покарання військових злочинців був Нюрнберзький і Токійський процеси, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди. Останні були засновані Радою Безпеки ООН для покарання осіб, які здійснювали геноцид у Руанді і злочини в ході збройних конфліктів на території колишньої Югославії.
Для того щоб не створювати окремого трибуналу для кожного конфлікту, 1998 р. було вирішено створити Міжнародний кримінальний суд, у компетенції якого перебувають військові злочини, для яких визначено універсальну юрисдикцію. 2002 р. договір про його створення набув чинності, однак багато країн (включаючи Росію, США і Китай ) не підписали або не ратифікували його.
Вищенаведене дає підстави підкреслити такі чинники взаємовідносин громадян, держави та окупаційної влади:
✔ в умовах сьогодення війни між державами мають вестися на основі норм міжнародного права, невиконання яких приведе військових злочинців на лаву міжнародного, або національного суду;
✔ професійні військовослужбовці збройних сил держави зобов’язані в повному обсязі виконати свій військовий обов’язок з відбиття агресії, незважаючи на загрозу життю і здоров’ю[4];
✔ після повного вичерпання боєкомплекту та усіх інших сил військового супроводу комбатанти мають право покинути поле битви чи здатися в полон[5];
✔ геройський опір військовослужбовців країни, яка підверглася агресії, має не тільки військове, але й моральне значення, що піднімає націю на військовий, політичний та громадянський (не військовий опір);
✔ у разі порушення міжнародних військових конвенцій окупантами, громадяни мають право зі зброєю в руках протидію завойовникам[6];
✔ громадяни мають брати участь у військовому конфлікті (війні) на добровільних засадах, примусова мобілізація до війська (руху опору) є не ефективною і такою, що порушує природні права людини[7][8];
✔ збройні сили окупаційної влади зобов’язані виконувати вимоги міжнародних конвенцій щодо війни і збройних конфліктів не порушувати невід’ємні права людини [9];
✔ громадяни окупованої країни в разі дотримання окупаційної владою міжнародних правил поводження на завойованих територіях можуть не чинити збройного опору окупантам;
✔ громадяни окупованої країни мають право на мирні заходи протесту на окупованих територіях, згідно із законодавством своєї держави;
✔ у разі порушення окупаційною владою міжнародних правил громадяни на окупованих територіях організовують рух опору, учасники якого набувають статусу комбатантів;
✔ рух опору не повинен переростати в терористичну діяльність щодо мирного населення, він має бути спрямований виключно проти військових й окупаційної адміністрації та не має зачіпати цивільного населення та осіб, які здійснюють гуманітарну місію чи відбудовують об’єкти інфраструктури та не військової економіки.
Другим чинником, перемоги у війні є мотивація громадян для захисту своєї вітчини. Як показує світовий досвід маленькі держави з не значним економічним і військовим потенціалом можуть ефективно обороняти свою державу від потужних військових великих держав. Класичним прикладом є героїчний опір фінського народу 1939-1940 рр. від збройної агресії СРСР. Коли маленькій державі з населенням у 3,7 млн вдалося зберегти свою незалежність, зупинити наступ гіганта з населенням понад 170 млн, який мав величезні військові та матеріальні ресурси[10].
Схожа ситуація складається при широкомасштабному вторгненні російський військ в Україну в 2022р. в ході Вітчизняної (народної) війни українності народу, що розпочалась в 2014 р. і продовжується по сьогоднішній день. Росія за формальним ознаками вважалась другою за військовою потужністю армією у світі. Не дивлячись на в рази перевагу у кількості військовослужбовців, наземної, морської та повітряної військової техніки та озброєння[11] Збройні сили України та територіальна оборона (самооборона) чинять гідний відсіч російському агресору. Це стається в першу чергу, завдяки високій вмотивованості українського народу захищати свою державу, допомозі світової спільноти озброєнням іншими військовими і гуманітарними ресурсами та низки інших чинників.
Причинами того, що Україна перемагає у війні «могутню» російську військову машину наступні:
По-перше, це внутрішні чинники:
1) тридцять років Український народ жив в умовах демократії. Ми самостійно, без будь якого тиску, обирали собі публічну владу на власний розсуд, інколи помиляючись та зміщували її теж на власний розсуд, не питаючи нікого ні всередині держави, ні за кордоном. Жорстко критикували публічну владу коли вона цього заслуговувала. Українському народу подобається жити в умовах власної демократичної держави. Путінський режим хоче нас цього позбавити. Зрозуміло, що в нього нічого не вийде. Адже, ми завжди пам’ятаємо, як дорого обходиться українському народу втрата незалежності – це, зокрема: Голодомор 1933/1934 рр., в якому за підтвердженими даними померло від голоду 5,5 мільйонів українців; це примусова мобілізація українців у червону армію, в якій у чужій війні та кинутих на призволяще радянською владою землях нацистах ще загинуло 6,7 мільйонів українців. Отже, незалежність для українців є вищим благом. Ми вмотивовані за неї боротися зі зброєю в руках від будь-якого агресора.
2) більше тридцяти років в Україні здійснюється патріотичне виховання молоді. Середня, дошкільна та вища українська школа буквально пронизана патріотизмом. Після анексії у 2014 р. Росією Автономної республіки Крим та початком війни були нейтралізована російська пропаганда. Тим самим, переважна кількість громадян України є патріотами України, які люблять свою державу і добровільно за покликом серця, захищають її із зброєю у руках;
3) після початку Вітчизняної війни в Україні (2014 р.) було збудоване нове військо, яке має практичний досвід ведення військових дій хоча із старим озброєнням. За вісім років АТО та ООС через «вогонь війни» пройшло більше 400 тис. військовослужбовців. В Україні усі без винятку генерали та старші офіцери мають бойовий досвід. Практично, не залишилось у війську жодного «паркетного» генерала. Значна кількість молодших офіцерів також мають бойовий досвід. Кар’єра офіцера в українському війську після 2014р. залежала не від добрих взаємним із начальством, а від уміння ефективно воювати з мінімальними втратами;
4) не великий однак ефективний військово-оборонний комплекс України зумів налагодити широкий за спектром ремонт хоча й застарілою, однак ще потрібної військової техніки для війська;
5) перед самим вторгненням західні партнери надали українським воїнам значну кількість протитанкових сучасних засобів ураження;
6) було здійснено імплементацію більшості стандартів НАТО в український військовий та державний механізм України;
7) регулярно проводилися постійні спільні навчання українського війська із військовослужбовцями та підрозділами країн учасниць НАТО;
9) Верховний головнокомандувач, Збройні сили України, усі інші без винятку вищі, центральні та місцеві державні органи, менш ніж за добу після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну (24 лютого 2022 р.), запустили в дію ефективний механізм державного апарату щодо оборони країни;
10) сотні тисяч українських військовозобов’язаних вишукувалися в чергу до пунктів комплектування Збройних сил України, щоб взяти безпосередню участь в обороні держави;
11) сотні тисяч громадян України, які були на заробітках за кордоном почали повертатися щоб добровільно взяти участь в обороні держави;
11) сотні тисяч громадян України вступили в територіальну оборону та самооборону;
12) українські пілоти винищувальної та штурмової авіації показали взірці найвищої військової майстерності ведення бойових дій;
13) українські воїни ПВО здійснюють ефективний супровід та збиття ворожих літальних апаратів;
14) громадянам України Міністерство внутрішніх справ України видало на руки кілька десятків тисяч автоматів для захисту себе, членів свої родини і громади від рашиських окупантів та мародерів;
15) на нових тимчасово окупованих територіях почав стихійно організовуватися не військовий (мирний) рух опору та добровільних інформаторів про пересування рашиських військ;
16) мільйони українських громадян, іноземців та юридичних осіб почали перерахувати кошти на потреби оборони України.
Практично, сталось так, що рашиський окупант з першого метра, коли він порушив кордон України знаходиться в страху бути знищеним і проклятим, не залежно від того йде він у бій чи пересувається в колоні до нього, чи здійснює каральні функції на тимчасово окупованих територіях. Під рашиськими окупантами в Україні в прямому сенсі горить українська земля.
З понад 200 тис. військовослужбовців Росії, які були введенні на стадії агресивної широкомасштабної війни в Україну (з 24 лютого то 16 березня 2022р.) будуть виведені із військового строю практично усі, шляхом знищення, поранення та взяття в полон.
По-друге, зовнішня допомога Україні, яка сприяє перемозі у Вітчизняній (народній) війні (2014 – рр. ):
1) західні держави невідкладно почали вводити проти Росії дієві фінансові, економічні та адміністративні санкції;
2) чотири п’ятих усіх суверенних держав членів ООН засудили нічим не спровокований агресивний напад Росії на Україну в лютому 2022 р.;
3) значна частина держав невідкладно почала надавати Україні військову, фінансову та гуманітарну допомогу;
4) практично усі держави світу за спрощеною процедурою почали приймати українських жінок і дітей у якості біженців;
5) практично усі країни-учасниці ЄС (крім Угорщини), що граничать з Україно та більшість інших почали надавати військову допомогу Україні;
6) усі без винятку країни-учасниці ЄС надають Україні гуманітарну допомогу;
7) країни учасниці НАТО почали передави українському війську засоби ПВО.
По-третє, ситуація в загниваючій путінській Росії, також сприяє перемозі у Вітчизняній (народній) війні українського народу (2014 – рр. ), а саме:
1) більше як двадцятирічна негативна селекція державного апарату та військового керівництва Росії призвела до того, що на вищі політичні та військові посади призначались цілком віддані Путіну особи, однак з низькими професійними та особистими якостями[12]. Не говорячи вже про моральні, що відсутні повністю[13]. Тим самим, коли вони вступили у політичну та військову конкуренцію із суб’єктами владних повноважень України та почали програвати практично в усіх напрямках;
2) аналогічно здійснювалась негативна селекція офіцерського складу. На вищі посади призначались не кращі, не більш вимогливі та професійні, а конформістські особи, які вміли гарно задовольняти різноманітні забаганки вищого керівництва, однак не воювати у відкритому бою. Це все у сукупності із відсутністю бойового досвіду призвело до їх не спроможності організовувати ведення бою з українськими підрозділами, якими управляють вмотивовані офіцери з бойовим досвідом;
3) російський офіцерський склад навчався у власній закритій системі середньої і вищої військової школи, що базується на досвіді Другої світової війни, специфічного досвіду афганської та чеченської війн. Передовий світовий досвід останніх війн їх є не відомим. Ні на які стандарти НАТО російська армія не переходила;
4) розвиток військової науки і техніки здійснювалась на основі радянських напрацювань, без інтеграції до кращих світових стандартів. Відповідно формально найсучасніші взірці озброєння російської армії не витримують конкуренції із небагаточисленними західними взірцями озброєння, які мають Збройні сили України. Більше того, у багатьох випадках російські взірці новітньої військової техніки успішно вражаються й озброєнням радянського виробництва, які залишаються на озброєнні Збройних сил України[14].
5) корупція що роз’їдає весь державний механізм путінської Росії, в тому числі питання розробки і закупівлі військової техніки, озброєння. засобів захисту військовослужбовців, логістики речового та продовольчого забезпечення. На щастя для українських військових, більшість величезних фінансових державних ресурсів, які виділялись на російську армію були вкрадені путінськими чиновниками;
6) не дивлячись на значну підтримку «ватним» населенням Росії захоплення українських територій, ніхто із них вмирати на полі бою за це не хоче. Російські військові абсолютно не вмотивовані вести бої із військовими формуванням України. Все на що вони здатні – це виносити свою агресію до беззахисних мирних громадян на тимчасово окупованих територіях;
7) терор щодо мирних громадян, знищення шкіл, дитячих садочків, лікарень, об’єктів інфраструктури, вбивство українських не комбатантів, в тому числі більше сотні дітей в містах Маріуполі, Волновасі, Харкові, Херсоні, Сумах, Чернігові, Києві та ін. призвів до того, що в Україні практично не стало громадян, як б підтримували псевдо-цінності Рузського миру. Українські політичні партії, які виступали за «дружбу» з Росією в Україні практично припили своє існування. Тим самим, Росія повністю втратила соціальну основу щодо вторгнення в Україну.
Проте, не можна не до оцінювати російське військо на майбутнє. Москалі вміють також вчитися. Зрозуміло, що їхня військова тактика та стратегія буде і далі базувалась на доктрині гарматного «м’яса», щодо рядових російських військовослужбовців та молодших офіцерів. Однак, останній чинник не буде робити другу та послідуючі хвилі нападу на Україну менш небезпечними. Адже об’єктивно буде формуватися нове рашиське військо, яке на наш погляд, буде характеризуватися наступними більш небезпечними для України ознаками:
1) на офіцерські посади будуть призначатися офіцери, які у більшості вже будуть мати бойовий досвід;
2) з урахуванням прорахунків першого етапу широкомасштабного вторгнення буде здійснюватися підготовка рядового та молодшого командирового складу;
3) як офіцери так і рядові російські військовослужбовці вже не будуть мати ілюзій щодо військової міцності Збройних сил України;
4) з урахуванням прорахунків першого етапу широкомасштабного вторгнення напевно буде скорегована тактика ведення бою підрозділами збройних сил Росії;
5) буде дещо знижено рівень корупції при забезпеченні рашиського війська;
6) буде дещо покращено зв’язок та взаємодію різних підрозділів та видів військ.
Іншими словами «москальське військо» стане більше боєздатним. Зрозуміло, що й військове мистецтво української армії буде значно зростати.
В цілому слід зазначити, що у цивілізаційному вимірі Україна у своїй Вітчизняній війні вже вийшла за межі внутрішнього захисту своєї нації і практично веде її за демократичні цінності Західного світу. Україна у цій війні, поряд із вистоюванням територіальної цілісності та гідності українського народу, захищає право самостійно визначати свою долю, визначає долю людства на послідуючі десятиліття та століття. Що буде панувати на планеті Земля – демократичні держави з розвинутими громадянськими суспільствами чи авторитарні (тоталітарні) режими у більшості суверенних держав? Ця війна є для України є справедливою, вітчизняною (щодо захисту української нації від знищення[15]) та світовою щодо захисту Західних цінностей. Ця війна є боротьбою правди (світла) і зла (темряви) для Європейської та інших націй.
У військовому змісті супротив рашиському агресору успішно продовжується. Що стосується звільнення тимчасово окупованих територій та укладення миру на вивідних для України умовах, то виконання цього ставить перед мілітаризованими та забезпечувальними суб’єктами України складі завдання. Це буде потребувати повної мобілізації усіх внутрішніх та значних ресурсів демократичної антипутінської коаліції. На жаль, геройська загибель і отримання каліцтв для певної кількості українських громадян, як комбатантів так і цивільного населення є не відворотна. Адже, російський агресор у порушення гуманітарного права у різний заборонений Женевськими конвенціями здійснює масові вбивства мирного населення України.
В остатньому аспекті треба підкреслити, що непокаране зло множиться у часі. Це у повному обсязі стосується й усунення наслідків та причини війн. Позитивним прикладом у цьому є всебічне, в тому числі міжнародно-кримінальне засудження злочинів нацистської Німеччини, зокрема шляхом страти та засудження на значні терміни ув’язнення організаторів та керівників, що розв’язали Другу світову війну (1945 р.). Негативним, незадовільні заходи міжнародної спільноти щодо усунення від влади та кримінального засудження керівників Сирії, які разом із російським агресором вчинили геноцид щодо сирійського народу. Аналогічно можна сказати, що не покараний Путін за «малу» агресію проти українського народу в 2014-2015 рр. через вісім років здійснив велику агресію щодо України. Повністю у цьому аспекті ми розділяємо думку Б. Джонсона, що коли Путін вперше вторгся у 2014 р. в Україну, Захід зробив жахливу помилку. Російський лідер здійснив акт насильницької агресії і анексував величезний шматок суверенної країни, а Захід спустив йому це з рук[16].
Отже, усе вище наведене дає можливість сформулювати наступні узагальнення щодо Людини, війни та держави на сучасному й перспективному розвитку суспільства:
∗ світова спільнота виробила певні правила ведення війни при збройних конфліктах – це Міжнародне гуманітарне право, як сукупність міжнародно-правових норм і принципів, які регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи і засоби ведення війни;
∗ особовий склад збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу цих збройних сил і безпосередньо беруть участь у бойових зіткненнях, автоматично з початком будь яких військових дій стають комбатантами та користуються обов’язками та правами, визначеними міжнародними договорами;
∗ комбатанти звільняються від кримінальної та іншої юридичної відповідальності за застосування зброї за знищення (вбивства, порання, взяття у полон) комбатантів противника;
∗ світова спільнота визначила правила ведення війни, дотримання яких практично виключає матеріальну вигоду для переможця. На країни переможці лягає матеріальний та політичний тягар забезпечення правопорядку та мінімальних стандартів життя людей на окупованих територіях;
∗ окупаційна влада зобов’язана виконувати вимоги міжнародних конвенцій щодо війни і збройних конфліктів не порушувати невід’ємні права визначені людей (напевно слова треба місцями поміняти, визначені права людей);
∗ чинники взаємовідносин громадян, держави та окупаційної влади формуються на основі норм міжнародного права, невиконання яких приведе осіб військові окупаційної адміністрації на лаву міжнародного кримінального суду;
∗ громадяни окупованої країни мають право на мирні заходи протесту на окупованих територіях, згідно із законодавством своєї держави;
∗ громадяни беруть участь у військовому конфлікті (війні) на добровільних засадах, примусова мобілізація до війська (руху опору) є не ефективною та є такою, що порушує природні права людини;
∗ головним чинником, перемоги у війні є мотивація громадян для захисту своєї демократичної держави. Наявність у нації демократичної держави є вищим благом, за яку треба захищати, в тому числі зі зброєю в руках.
∗ громадяни мають йди на добровільний поступок своїх безпекових прав, заради захисту своєї Вітчизни, як основної цінності забезпечення нематеріальних, матеріальних та культурних прав і свобод.
∗ втрата своє демократичної державності не тільки приводить до погіршення рівня забезпечення прав і свобод громадян, але й до фізичного, психологічного та матеріального знищення еліти (культурної, військової, політичної, наукової) суспільства;
∗ забезпечення національної безпеки в тоталітарних та деяких авторитарних державах з погляду захисту прав і свобод громадян за своєю сутністю є протиправним процесом, як на рівні осіб громадянського суспільства (які перебувають в імміграції в демократичних державах, або у в’язниці та підпіллі своєї країни), так й міжнародною демократичною спільнотою.
∗ тоталітарні держави, що грубо порушують права своїх громадян, або (та) територіальну цілісність інших держав та прав їх громадян не повинні мати гарантій державної безпеки, принцип не в втручання у внутрішні справи суверенних держав щодо них не повинен діяти;
∗ професійні військовослужбовці збройних сил держави зобов’язані в повному обсязі виконати свій військовий обов’язок з відбиття агресії, незважаючи на загрозу життю і здоров’ю. Після повного вичерпання боєкомплекту та усіх інших сил військового супроводу комбатанти мають право покинути поле битви чи здатися в полон;
∗ непокаране зло за розв’язання та ведення агресивної війни є провідним чинником нових війн.
Отже, у цивілізаційному вимірі Україна у Вітчизняній (народній) війні (2014 – рр.) вийшла за межі внутрішнього захисту своєї нації і практично веде її за демократичні цінності усього Західного світу. Україна у цій війні, поряд із вистоюванням територіальної цілісності та гідності українського народу самостійно визначати свою долю, визначає долю людства на послідуючі десятиліття та століття. Що буде панувати на планеті Земля – демократичні держави з розвинутими громадянськими суспільствами чи авторитарні (тоталітарні) режими у більшості суверенних держав? Ця війна є для України є справедливою, вітчизняною та світовою з погляду захисту Західних цінностей. Ця війна є боротьбою правди (світла) і зла (темряви) для Європейської та інших націй.
[1] Приклад: Згідно із Глобальним рейтингом економіки за показником валового національного доходу на душу населення Фінляндія, яка програла “Зимову війну” (1939 р.) та Другу світову війну Росії (1945 р.) має дохід на душу населення у розмірі 50 010, а Росія що формально виграла ті війни 11260 $. World Bank. 2021. https://gtmarket.ru/ratings/gross-national-income-ranking
[2] За аналогічним критерієм: ФРН 48580; Японія 41710 $.
[3] ІІІ Гаазька конвенція 1907 р.; V Гаазька конвенція 1907 р.; Статут ООН; Женевська конвенція 1949 р.; Резолюція 3314 ( XXIX ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.
[4] Приклад: Указом Президента України від 26 лютого 2020 р. № 74 про присвоєння матросу Віталію Скакуну саперу 35-ї окремої бригади морської піхоти звання Героя України (посмертно) за визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Який ціною власного життя підірвав Генічеський міст, завдяки чому було зупинена просування танкової колони російських військ.
[5] Приклад: Герої прикордонникам, що захищали Зміїний в лютому 2022 р., і вважалися загиблими насправді є живими й перебувають у полоні росіян.
[6] Додаток 1: Рух опору, партизани та інші особи, які добровільно об’єдналися для збройного опору окупантам, автоматично отримують статус комбатантів, якщо вони: 1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; 2) мають визначений, добре видимий здалеку відмітний знак; 3) дотримуються у своїх діях правил ведення війни; 4) відкрито носять зброю.
[7] Зауваження: В умовах Вітчизняної (Народної) війни Української народу, що ведеться з путінською Росією з 2014 р., названа ознака є найбільш суперечливою. Ми на доктринальному рівні не хочемо в ситуації коли Збройні Сили України здійснюють відбиття збройної широкомасштабної агресії путінських збройних сил Росії однозначно засвідчувати свою точку зору. Хоча ми її маємо. Ми наведемо у Додатку 2 з цього приводу точку зору фахівця у сфері національної безпеки І. Підберезних
[8] Додаток 2: Потребує відповіді питання дискусії коли людська безпека вступає у конфлікт із державною безпекою: що має пріоритет? Наприклад, держава, коли для забезпечення територіальної цілісності держави при відбиттю збройного опору по мобілізації змушена призивати на військову службу, в тому числі на війну, громадян не питаючи у них згоди, і відправляючи їх у зону військового конфлікту свідомо наражаючи на небезпеку їх життя і здоров’я. Відповідно треба дати відповідь на питання: що є більш пріоритетним у цьому випадку: людська безпека (життя і здоров’я громадян) чи державна безпека – відбиття збройного нападу, відновлення територіальної цілісності держави. Однозначної відповіді на це питання не дають ні західні вчені, ні вчені Південно-східної Азії. Не можемо дати на це питання й ми однозначної відповіді. Однак спробуємо навести її варіанти:
Перший, коли найвищою цінністю абсолютно визнається життя і здоров’я людини. Відповідно держава має право залучати до військових конфліктів та до участі у збройних конфліктах виключно добровольців, в першу чергу професійних навчених та вмотивованих воїнів. Або громадян, які добровільно записали у народну озброєну самооборону. Залучення до війська примусово при такому підході має визнаватися протиправною дією держави. Проте, це НЕ ви виключає, а навпаки зобов’язує державу переслідувати по закону громадян, які перешли на бік ворога, допомагали йому під час окупації, працювали на його, або в інший шлях стали колаборантами. Крім того, такий підхід не забороняє інститут загального військового обов’язку молоді з метою навчання військовій справі, чи альтернативній військовій службі. Вдалим прикладом реалізації такого підходу є професійні армії США та ФРН. В Україні такий підхід, не знайшов конституційного оформлення.
Другий, підхід коли державна безпека має перевагу перед людською безпекою в умовах війни чи військового конфлікту. При такому підході, будь-який громадянин, який без поважних причин уникнув примусової мобілізації, будь-яка посадова особа, яка не забезпечила заходи щодо мобілізації, визнаються особами, які порушили закон, і можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Не дивлячись на те, безпека громадян під час війни чи іншого збройного конфлікту об’єктивно вступає в конфлікт з безпекою держави завжди треба пам’ятати, що одночасно держава у більшості випадків є основним чинником забезпечення прав і свобод громадян. Наприклад, знищення в процесі голодомору 1932/1933 рр. мільйонів українців було можливо тільки тому, що ми не мали своєї демократичної національної держави. Український народ з погляду державного механізму держави просто не було кому в той час захистити. А всі демократичні не державні інститути було знищено російськими більшовиками. Адже, в наслідок політичних чвар української еліти, не пропорційного домінування безпеки громадян перед безпекою української держави, українська нація програла росіянам національно-визвольні змагання 1917-1922 рр. Чужа держава ніколи не буде турбувати за чужий народ. Відповідно наявність у нації своєї демократичної держави є головним чинником забезпечення прав і свобод громадян.
Отже, наявність у нації національної демократичної держави є вищим благом. Не виникає сумніву, що треба боротися за національну демократичну Вітчизну, свою державу треба захищати. Тим самим, в ідеальному випадку громадяни мають йди на добровільний поступок своїх безпекових прав, заради захисту своєї Вітчизни (у вузькому розумінні державної безпеки), як основного джерела забезпечення нематеріальних, матеріальних та культурних прав і свобод. Адже, втрата своє національної демократичної держави не тільки приводить до погіршення рівня забезпечення прав і свобод громадян, але й до фізичного, психологічного та матеріального знищення еліти (культурної, військової, політичної, наукової) суспільства, без якої нації вже дуже важко відновити свою державність.
При цьому ми наголошуємо що ключовим словом та категорією аналізованої проблематики є саме “демократична” держава. Захист авторитарної держави вже не виглядає так однозначним у ієрархії пріоритетів. А добровільний захист інтересів тоталітарних держав, навіть серед її громадян виглядає безглуздою. Саме тому тоталітарні та авторитарні держави абсолютують державну безпеку, практично ототожнюють її з національною безпекою. А право жителів на людську безпеку, або взагалі не визнають, або вихолощують її зміст і тим більше сутність. Тим самим, для забезпечення державної безпеки тоталітарних та авторитарних держав використовується державний примус (включно до судової та позасудової страти) щодо своїх громадян, агресивні дії щодо громадян інших країн. При цьому, державна безпека в таких державах практично прирівнюється до захисту інтересів тирана (авторитарного керівника) та не багато чисельного його близького оточення
Отже, забезпечення національної безпеки в тоталітарних та деяких авторитарних державах, з погляду захисту прав і свобод громадян, за своєю сутністю є протиправним процесом, як на рівні осіб громадянського суспільства (які перебувають в імміграції в демократичних державах, або у в’язниці та підпіллі своєї країни), так й міжнародною демократичною спільнотою. На наш погляд, тоталітарні держави, що грубо порушують права своїх громадян, або (та) територіальну цілісність інших держав та прав їх громадян не повинні мати гарантій державної безпеки від демократичних держав.
[9] Приклад: Згідно із теорією природного права та Конституцією України в умовах воєнного стану НЕ підлягає обмеженню 1. Невід’ємні природні права: 1) право на життя; 2) право на гідність; 3) право на свободу та особисту недоторканність. 2. Громадянські права: 1) право на громадянство; 2) право на звернення. 4. Майнові права: право на житло. 5. Сімейні права: 1) право на шлюб; 2) рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї; 3) рівність у правах дітей незалежно від походження; 4) право відмови давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. 6. Юридичні права: 1) право знати свої права і обов’язки; 2) право на захист прав і свобод у судовому порядку; 3) не допустимість зворотної дії нормативно-правового акту, крім випадків…; 4) право на відшкодування шкоди; право на професійну правничу допомогу; 5) право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; 6) не допустимість двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; 7) право на презумпцію не винності; 8) право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.
[10] Нова Зимова війна: Якщо Росія нападе на Фінляндію у 2020-х. https://www.ukrmilitary.com/2019/11/winter-war-2020.html
[11] Порівняння військової потужності України та Росії станом на 21 січня 2022р: загальний військовий бюджет 11,9 – 154 млрд. доларів США; кількість збройних сил 200 – 850 тис.; інших воєнізованих сил 50 – 250 тис.; штурмова авіація 98 – 1511; гелікоптери 146 – 2087; танки 1596 – 12 420; бронетранспортери 12303 – 30122; самохідна артилерія 1067 – 6574; мобільні ракетні установки 490 3391; морські сили 38 – 605. Радіо свободи. 2022. https://www.radiosvoboda.org/a/infohrafika-porivnannia-viyskovoi-potunozhnosti-ukrainy-ta-rosiyi/31665172.html
[12] Наприклад, міністр оборони Росії Шойгу до призначення на посаду не мав ніякого відношення до Армії. Не проходив навіть строкової військової служби. При цьому треба зазначити, що посада міністра оборони в Росії є не тільки політичною, однак й військовою.
[13] Приклад: Спікер державної думи Росії Володін свідомо зневажаючи моральні норми і цінності, виявляючи нелюдяність та вороже ставлення до людей ставить на вершину ціннісної піраміди, не народ, а диктатора Путіна – [Вячеслав Володін: перевага Росії – це не нафта та газ, а Володимир Путін. http://duma.gov.ru/news/48036/
[14] Приклад: Станом на 17 березня 2022 р. українськими військовими було знищено у повітрі десять «надсучасних» російських бойових літаків СУ30 і СУ34.
[15] Наприклад, зразу після захоплення на нових тимчасово окупованих територій України рашисти у позасудовий спосіб почали страчувати членів громадських організацій Національний корпус та Правий сектор, учасників Антитерористичної операції, працівників СБУ. Здійснюється шалений тиск на усе українське, зокрема Православну церкву України, представників органів місцевого самоврядування. Громадянам України заборонять під страхом розстрілу виїхати на контрольовану Україною територію.
[16] Реакція Заходу на вторгнення Путіна в Україну в 2014 році була жахливою помилкою – Джонсон. УкрІнформ. 2020. https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3430265-reakcia-zahodu-na-vtorgnenna-putina-v-ukrainu-v-2014-roci-bula-zahlivou-pomilkou-dzonson.html