ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА ПУБЛІЧНА СЛУЖБА: Лекція

10/03/2026
 |  Коментарів немає

Освітня програма «Правоохоронна діяльність» спеціальності К 9 Правоохоронна діяльність галузі знань К Безпека та оборона першого

(бакалаврського) рівня вищої освіти 

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО

 

 

ТЕМА 6

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА ПУБЛІЧНА СЛУЖБА

План лекції

  1. Засади державної служби та публічної служби.
  2. Конституційно-правові основи державної служби.
  3. Поняття та особливості державної служби.
  4. Класифікація державної служби та публічної служби.
  5. Поняття та види державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
  6. Правовий статус державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
  7. Права та обов’язки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
  8. Обмеження державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування.
  9. Заохочення та гарантії державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

 

6.1. Засади державної служби та публічною служб

Адміністративне й цивільне право як основоположні галузі права для всіх галузей відповідно публічного і приватного права мають як спільні риси, так і сутнісні відмінності.

За спільними рисами вони регулюють найбільш важливі відносини майже в усіх сферах суспільного життя; їх норми захищені нормами державного примусу; у разі їх порушення особи можуть звернутися за відновленням своїх прав до суду.

Однак існують сутнісні відмінності між ними. Цивільне право є природним станом людства. Воно стосується найбільш важливих для людей правовідносин та охоронюваних законом інтересів. Парламент установлює закони, виконання яких покладається на приватних осіб, які без участі адміністративних органів вирішують питання, розв’язують суперечки на основі цивільного законодавства та розумного компромісу, йдуть на утиск своїх прав або законних інтересів заради інших приватних осіб чи врегульовують їх у системі судів загальної юрисдикції через подання цивільних заяв чи позовів.

Цивільно-правові відносини є демократичними і простими, менш витратними і, найголовніше, не вимагають участі публічного посередника у вирішенні юридичного конфлікту –адміністративного органу.

Проте через недостатню правову культуру або коли такі відносини потенційно містять вагому суспільну небезпеку, між суб’єктами права з’являється публічний посередник – АДМІНІСТРАТИВНИЙ ОРГАН 

Тобто в адміністративно-правових відносинах ситуація складається іншим чином, а саме через наявність публічного посередника – адміністративного органу – між приватними суб’єктами (суб’єктом) права. Він є невідʼємним субʼєктом адміністративного права.

Приклад: інспектор патрульної поліції (адміністративного органу), якого викликали на місце дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), вступає в адміністративно-правові відносини з водіями (приватними суб’єктами адміністративного права) з різним адміністративно-деліктним статусом. Він постає між ними офіційним публічним посередником, виконуючи низку адміністративних обов’язків щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та первинної допомоги. Якщо немає потерпілих, пропонує їм оформити Європротокол самостійно. Якщо водії відмовляються, здійснює оформлення ДТП зі складанням схеми ДТП і протоколу про адміністративне правопорушення на особу (водія), яку інспектор патрульної поліції вважає винною у скоєнні ДТП, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному дослідженні всіх обставин справи в їх системі, керуючись законом[1].

В публічно-правових відносинах правовий статус адміністративного органу є потрійним:

по-перше – адміністративно сервісним, коли він надає адміністративні послуги чи інші сервісні послуги приватним суб’єктам права. У цьому разі адміністративний орган діяти владно щодо приватного суб’єкта адміністративного права не може. Більше того, він є зобов’язальним і має надати публічну послугу на належному рівні й у встановлені строки;

по-друге – адміністративно-арбітражні відносини адміні­стративного органу, коли він є адміністративним посередником між двома приватними суб’єктами адміністративного права в разі порушення одним із них прав і/чи свобод, які перебувають під охороною норм адміністративного права. У такому разі адміністративний орган є імперативно владним щодо приватного суб’єкта адміністративного права, який порушив права та/або свободи іншого. Відповідно до наданої законодавством компетенції він вимагає від такого суб’єкта припинити протиправну поведінку або може застосувати легальні засоби адміністративного примусу для припинення правопорушення;

по-третє – адміністративно-імперативні відносини всередині системи адміністративних органів. У цьому разі адміністративний орган, який стоїть вище за ієрархічним щаблем владної компетенції, має право віддавати законні розпорядження підпорядкованому йому адміністративному органу. Тут виникають класичні імперативні адміністративно-правові відносини «влада–підпорядкування

 6.2. Конституційно-правові основи державної служби

Конституційно-правові засади державної служби визначають її основні принципи, правові норми та механізми регулювання діяльності державних службовців. Розвиток і реформування державної служби мають відбуватися відповідно до засад, закріплених у Конституції України, зокрема конституційного устрою, прав і свобод людини і громадянина, а також організаційних основ діяльності інститутів президентства, законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури й місцевого самоврядування.

Основні положення щодо державної служби містяться у статті 38 Конституції України, яка гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами, обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування[2].

Конституція України передбачає два основні способи заміщення посад – вибори та призначення, які застосовуються в різних процедурах і співвідношеннях. Вона також відіграє ключову роль у визначенні та реалізації правового статусу державних службовців, що є фундаментальним елементом правового інституту державної служби. Для ефективного функціювання професійного кадрового персоналу інші організаційно-правові механізми мають забезпечувати його діяльність, а за потреби – уточнювати та деталізувати правовий статус державних службовців із метою оптимального використання їхнього потенціалу.

Конституцією України для державних службовців, як і для усіх громадян України, установлюються: право на повагу до його гідності (ст. 27); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); гарантія на недоторканність житла (ст. 30); інші права і гарантії, визначені ст.ст. 31–35, 43, 45–49, 53, 59[3].

Однією з ключових ознак сучасної правової держави є функціювання багатопартійної системи. Відповідно до статті 36 Конституції України, у країні гарантовано політичну різноманітність і багатопартійність, що забезпечує демократичні засади державного управління.

Отже, конституційно-правові основи державної служби в Україні визначаються Конституцією та законами, що регулюють діяльність державних службовців, їхні права та обов’язки, а також принципи організації державної служби. Законодавче регулювання державної служби спрямоване на забезпечення прозорості, професіоналізму та відповідальності державних службовців, а також надання їм необхідних соціальних гарантій.

6.3. Поняття та особливості державної служби

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави[4].

Державна служба має кілька ключових характеристик:

  • публічність: державна служба орієнтована на забезпечення інтересів суспільства та виконання завдань, покладених на державу;
  • професіоналізм: державні службовці мають мати відповідну кваліфікацію, знання та навички для виконання своїх обов’язків;
  • законність: діяльність державних службовців має від­повідати Конституції та законам України, а також іншим нормативно-правовим актам;
  • політична нейтральність: державні службовці мають виконувати свої обов’язки незалежно від політичних вподобань і не бути членами політичних партій під час виконання службових обов’язків;
  • підконтрольність і підзвітність: державні службовці зобов’язані звітувати про свою діяльність перед вищими органами влади та суспільством.

Державна служба має низку особливостей, які відрізняють її від інших видів професійної діяльності, зокрема:

  • державні службовці мають особливий правовий статус, що визначає їхні права, обов’язки, соціальні гарантії та відповідальність, що регламентується спеціальними законами, як-от Закон України «Про державну службу»;
  • посади в державній службі класифікуються за категоріями та рангами, що відображає рівень відповідальності та складності виконуваних завдань, що сприяє прозорості та справедливості у підборі кадрів та їх просуванні по службі;
  • прийом на державну службу здійснюється на конкурсній основі, що забезпечує відбір найбільш кваліфікованих кандидатів. Конкурсна процедура включає проведення тестування, співбесід та інших методів оцінювання професійної придатності;
  • державні службовці підлягають спеціальному режиму праці та службового часу, який враховує потреба виконання термінових завдань, можливість надурочної роботи, а також обов’язок дотримання етичних норм і стандартів поведінки;
  • державні службовці мають право на певні соціальні гарантії та пільги, як-от пенсійне забезпечення, медичне страхування, оплачувані відпустки та інші форми соціальної підтримки;
  • у зв’язку з високими ризиками корупції у державному секторі законодавство передбачає суворі антикорупційні заходи, що включає декларування доходів та майна, контроль за конфліктами інтересів, відповідальність за корупційні правопорушення.

Отже, державна служба є політичним, організаційно- управлінським і соціальним інститутом держави, що дозволяє забезпечити комплекс відносин між окремими громадянами, громадянами і їх спільнотами та між державами, використовуючи владні ресурси.

6.4. Класифікація державної служби та публічною служб

Основним суб’єктом адміністративного права є адміні­стративні органи, без наявності яких втрачається сама сутність його існування. Публічне адміністрування здійснюється не в якійсть безособовій формі, а конкретними посадовими особами адміністративних органів. Саме від їх доброчесності та професіоналізму безпосередньо залежить належне забезпечення прав і свобод громадян, законних інтересів юридичних осіб та публічного інтересу держави.

Однак законодавство є недосконалим, а інколи суперечливим. При цьому слід підкреслити, що найбільш рельєфно це простежується в адміністративному праві. Адже, будучи системою полівекторного утворення, його норми зосереджені в десятках законів і тисячах підзаконних нормативно-правових актів. Усі з них синхронізувати не можна, і це є об’єктивною істиною.

Однією з таких суперечностей є категоризація законодавчого опису спеціальної фізичної особи публічного права. Як зазначалося вище, юристи можуть критикувати норми права, однак не можуть їх ігнорувати.

Відповідно слід наголосити, що в загальному адміні­стративному праві така особа згідно із Законом України «Про адміністративну процедуру» отримала назву посадова особа адміністративного органу. У службовому праві як невід’ємній складовій особливого адміністративного права згідно із законами України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» – це державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування. А при оскарженні їхніх рішень у КАСУ – суб’єкти владних повноважень. При цьому часто фізично це може бути одна й та сама особа зі спеціальним публічним статусом.

Це є загальним для розуміння проблематики. Проте ми наголошуємо в цій главі, що для потреб теорії та практики службового права у вузькому розумінні такі особи матимуть чітку назву – публічні службовці, у широкому – державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування.

Сутнісним призначенням службового права є створення (відбір, підготовка, забезпечення та контроль) такого публічного службоця, який якісно буде надавати адміністративні послуги, мудро здійснюватиме розпорядчу та ефективно виконавчу діяльність.

6.5. Поняття та види державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

Державна служба та її представники, державні службовці, є ключовими елементами механізму управління державою. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні функціювання державного апарату, реалізації державної політики та виконанні управлінських рішень. Державні службовці належать до категорії найманої праці, що спеціалізується на управлінській діяльності, ухваленні й упровадженні адміністративних рішень у межах своїх посадових обов’язків. Їхня діяльність спрямована на підтримку ефективної роботи органів державної влади, забезпечення правопорядку, стабільності та сталого розвитку суспільства.

Принципових відмінностей у службовій діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування немає. Відповідно до Закону України «Про державну службу» державний службовець – це громадянин України, який обіймає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі – державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби[5].

Основні ознаки державного службовця

  1. Правовий статус. Державний службовець діє на підставі законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють державну службу. Його діяльність регулюється Конституцією України, законами про державну службу, підзаконними актами, інструкціями та положеннями.
  2. Виконання державних виконавчих функцій. Державний службовець виконує функції, покладені на нього державою, що стосуються реалізації державної політики, забезпечення правопорядку, надання адміністративних послуг громадянам тощо.
  3. Призначення на посаду. Державний службовець призна­чається на посаду в порядку, визначеному законодавством, через конкурсні процедури або інші встановлені законодавством механізми.
  4. Відповідальність перед народом України та державою. Державний службовець несе відповідальність (адміністративну, дисциплінарну, кримінальну відповідальність) перед державою за виконання своїх службових обов’язків.
  5. Дотримання етичних норм. Державний службовець має дотримуватися етичних норм і стандартів поведінки (чесність, об’єктивність, неупередженість, дотримання прав і свобод громадян), передбачених законодавством про державну службу.
  6. Наявність спеціального статусу. Державний службовець має особливий правовий статус, що передбачає певні права та обов’язки, а також пільги, гарантії соціального захисту та інші особливості, які визначені законодавством.
  7. 7. Професійна компетентність. Державний службовець має мати відповідну професійну підготовку (спеціальну освіту) та кваліфікацію (професійні навички та досвід роботи).
  8. Фінансування з державного бюджету. Оплата праці державного службовця здійснюється за рахунок державного бюджету або інших визначених законодавством джерел фінансування.
  9. Дотримання субординації. Державний службовець діє в межах встановленої ієрархії та субординації, виконуючи вказівки та розпорядження вищих посадових осіб.

В Україні державні службовці поділяються на кілька основних категорій, кожна з яких має свої особливості, функції та обов’язки. Основні види державних службовців в Україні:

  1. Політичні службовці – вищі посадові особи, які призначаються або обираються на політичних засадах, відповідають за формування державної політики та ухвалення стратегічних рішень. Прикладами політичних службовців є Президент України, прем’єр-міністр, міністри, народні депутати, інші посадові особи, які обираються або призначаються на політичних засадах.
  2. Адміністративні службовці – службовці, які займаються організацією та координацією діяльності державних органів і установ, виконують управлінські та контрольні функції. До цієї категорії належать керівники міністерств і відомств; керівники департаментів, управлінь та відділів; інші посадові особи, які виконують адміністративні функції.
  3. Функціональні службовці – це службовці, які виконують спеціалізовані професійні функції в межах своєї компетенції, забезпечують реалізацію конкретних завдань і програм у різних галузях. До цієї категорії належать юристи, економісти, фінансисти, освітяни, медичні працівники, інженери та технічні спеціалісти.
  4. Допоміжні службовці – це службовці, які забезпечують адміністративну й технічну підтримку діяльності державних органів, виконують функції, пов’язані з документаційним забезпеченням, технічним обслуговуванням та іншими допо­міжними завданнями. До цієї категорії належать секретарі, діловоди, технічні працівники, оператори.
  5. Правоохоронні службовці – це службовці, які працюють у правоохоронних органах і забезпечують підтримання право­порядку, безпеки та захисту прав і свобод громадян. До цієї категорії належать поліцейські, прокурори, слідчі, прикордонники, співробітники Служби безпеки України (СБУ).
  6. Військові службовці – це службовці, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, забезпечують оборону держави та виконання військових завдань. До цієї категорії належать військовослужбовці Збройних Сил України, працівники Національної гвардії України, працівники Державної прикордонної служби України.

Кожна з цих категорій має свої специфічні завдання, права та обов’язки, які регулюються законами України та підзаконними актами.

Своєю чергою, згідно із ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету[6]. Варто зауважити, що положення цього Закону не застосовуються до технічних працівників та обслуговувального персоналу органів місцевого самоврядування.

Посадові особи місцевого самоврядування в Україні відіграють ключову роль у управлінні територіальними громадами та забезпеченні місцевих інтересів. Вони обираються або призначаються на посади у органах місцевого самоврядування та виконують завдання, пов’язані з реалізацією місцевих програм[7], наданням послуг населенню та управлінням майном громади. Основні види посадових осіб місцевого самоврядування є такі:

  1. Голови місцевих рад: Голова обласної ради, Голова районної ради, Голова міської ради, Голова сільської або селищної ради. Голови місцевих рад обираються депутатами відповідних рад і керують роботою рад, представляють їх інтереси та здійснюють загальне керівництво діяльністю виконавчих органів.
  2. Секретарі місцевих рад: секретар міської ради, секретар сільської або селищної ради. Секретарі місцевих рад забезпечують організацію роботи рад, підготовку засідань, ведення протоколів та контроль за виконанням рішень ради.
  3. Депутати місцевих рад: депутати обласної ради, депутати районної ради, депутати міської ради, депутати сільської або селищної ради. Депутати місцевих рад обираються жителями відповідних територій на виборах і представляють інтереси громадян у радах, ухвалюють рішення з питань місцевого значення, затверджують бюджети та програми розвитку.
  4. Керівники виконавчих органів: керівники виконавчих комітетів місцевих рад, керівники структурних підрозділів виконавчих органів. Ці посадові особи призначаються головами рад або обираються на посади та відповідають за виконання адміністративних функцій, реалізацію рішень рад і забезпечення надання послуг населенню.
  5. Старости: старости обираються в об’єднаних територіальних громадах для представництва інтересів жителів сіл, які входять до складу громади, на рівні виконавчих органів громади. Вони беруть участь у підготовці рішень, що стосуються розвитку відповідних територій, та забезпечують зв’язок між громадянами й органами місцевого самоврядування.
  6. Інші посадові особи місцевого самоврядування. До цієї категорії належать працівники апарату рад, виконавчих комітетів та інших структурних підрозділів (юристи, економісти, бухгалтери, спеціалісти з питань земельних ресурсів, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та інших напрямків), які забезпечують адміністративну, організаційну та технічну підтримку діяльності органів місцевого самоврядування.

Посадові особи місцевого самоврядування працюють для забезпечення належного функціювання місцевих громад, реалізації їх потреб та розвитку місцевих територій.

6.6. Поняття правового статусу державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

Правовий статус державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування – це система прав, які надані їм, а також сукупність покладених на них обов’язків. До правового статусу також належить система заохочень, гарантій і обмежень, а також заходів юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання службовцями своїх посадових обов’язків[8].

Права державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування є частиною їхнього правового статусу та базуються на конституційних правах громадян України. Основний Закон держави гарантує їм, як і всім громадянам, право на повагу до гідності (ст. 28), свободу та особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), а також інші права та гарантії, визначені статтями 31–35, 43, 45–49, 53, 59 Конституції України[9].

Правовий статус державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування визначає їхнє місце у структурі органу державного управління та зумовлює межі їхньої діяльності в контексті взаємодії з іншими суб’єктами права. Цей статус є спеціальним, оскільки законодавець пов’язує з ним надання особам (державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування) додаткових повноважень, необхідних для виконання специфічних функцій. Отже, правовий статус цих осіб включає такі складові, як права, обов’язки, обмеження, гарантії, заохочення та відповідальність. Ці елементи забезпечують ефективну діяльність державних службовців, сприяють їхньому професійному зростанню та розвитку, дозволяють розкривати їхній потенціал як у професійній, так і в особистісній площині.

Елементи правового статусу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування закріплюються в низці нормативно-правових актів. Зокрема, правовий статус цих осіб визначають Конституція України, закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про правила етичної поведінки», «Про запобігання корупції», а також акти Президента України, Кабінету Міністрів України, уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань державної служби та інших органів виконавчої влади, поряд з іншими нормативно-правовими документами.

6.7. Права та обов’язки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

Права і обов’язки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування – це особливий вид належної та допустимої поведінки у сфері державновладних відносин, які встановлені та гарантовані державою.

При цьому варто розрізняти посадові права та обов’язки, які визначають та встановлюють певний обсяг повноважень щодо конкретної посади та загальні права й обов’язки, які встановлено для всіх без винятку службовців незалежно від категорії посади, яку вони обіймають. Посадові права і обов’язки державних службовців та посадових осіб місцевого органів самоврядування є похідними від завдань і функцій державного органу та виражають його спрямування і повноваження[10].

Загальні права державних службовців та посадових осіб місцевого органів самоврядування встановлено законами України «Про державну службу» (ст. 7) та «Про службу в органах місцевого самоврядування» (ст. 9). Основні з них такі:

  1. Право на працю та належні умови праці: забезпечення належних умов праці; захист від незаконного звільнення або переведення на іншу посаду; справедливу та своєчасну оплату праці.
  2. Право на соціальне забезпечення: отримання соціальних гарантій, таких як медичне обслуговування, відпустки, пенсійне забезпечення; право на страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
  3. Право на професійний розвиток: підвищення кваліфікації за рахунок державного бюджету; участь у тренінгах, семінарах, курсах підвищення кваліфікації.
  4. Право на захист: захист своїх прав та законних інтересів у судовому порядку; право на оскарження рішень, дій або бездіяльності керівництва, що порушують їх права.
  5. Інші права: отримання інформації, потрібної для виконання службових обов’язків; участь у професійних об’єднаннях; висловлення думок щодо вдосконалення роботи органу, в якому працюють.

Загальні обов’язки державних службовців та посадових осіб місцевого органів самоврядування встановлено законами України «Про державну службу» (ст. 8) та «Про службу в органах місцевого самоврядування» (ст. 8). Основні з них такі:

  1. Службові обов’язки: дотримуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів; виконувати накази та розпорядження керівництва, якщо вони не суперечать закону.
  2. Обов’язки щодо поведінки: дотримуватися службової етики та стандартів поведінки; уникати конфліктів інтересів; не використовувати службове становище в особистих цілях.
  3. Обов’язки щодо забезпечення прав громадян: забезпечувати реалізацію прав і законних інтересів громадян; надати громадянам об’єктивну і достовірну інформацію, яка стосується їх прав і обов’язків; захищати права громадян і юридичних осіб.
  4. Обов’язки щодо професійного розвитку: підвищувати свою кваліфікацію; вивчати нові закони та нормативно-правові акти, що стосуються їхньої діяльності.
  5. Інші обов’язки: зберігати державну таємницю та іншу конфіденційну інформацію; бережливо ставитися до державного або комунального майна; звітувати про виконання службових обов’язків перед керівництвом.

Указані права та обов’язки мають забезпечити ефективну діяльність державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, а також захистити їхні права і сприяти їхньому професійному розвитку.

6.8. Обмеження державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування

Головна мета правових обмежень державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування – це забезпечення прозорого й ефективного функціювання інституту державної служби, установлення правових бар’єрів перед можливими зловживаннями державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, створення умов для належного виконання владних повноважень. Правові обмеження і заборони стосуються осіб, які мають намір стати на державну службу, і діють упродовж усього часу проходження цими особами державної служби, а деякі починають діяти після припинення чи звільнення з державної служби. Державний службовець та посадова особа місцевого самоврядування зобов’язані неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, уникати дій, які можуть розглядатись як підстава підозрювати його в корупції[11].

Відповідно до ст.ст. 10, 19 Закону України «Про державну службу»[12], ст. 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»[13] та ст.ст. 22, 25, 26 Закону України «Про запобігання корупції»[14] від 14.10.2014 № 1700-VII встановлено спеціальні обмеження стосовно діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Основні обмеження включають:

  1. Обмеження при прийнятті на службу

– вікові обмеження: не може бути прийнята на службу особа, яка не досягла 18 років;

– громадянство: державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування можуть бути тільки громадяни України;

– судимість: не може бути прийнята на службу особа, яка має непогашену або незняту судимість за вчинення умисного злочину;

– освіта та кваліфікація: особи, які претендують на певні посади, мають мати відповідну освіту та кваліфікацію, передбачену законодавством або посадовими інструкціями;

– стан здоров’я: особи, які претендують на службу, мають стан здоров’я, що дозволяє виконувати службові обов’язки.

  1. Обмеження, пов’язані з проходженням служби

– сумісництво: державним службовцям забороняється займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім викладацької, наукової та творчої роботи, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту. Ці види діяльності дозволяються лише за умови, що вони не заважають виконанню службових обов’язків;

– підприємницька діяльність: забороняється займатися підприємницькою діяльністю або входити до складу керівних органів підприємств, що мають на меті отримання прибутку;

– конфлікт інтересів: службовці мають уникати ситуацій, де їх особисті інтереси можуть впливати на виконання службових обов’язків. У разі виникнення потенційного конфлікту інтересів, службовці зобов’язані повідомляти про це своє керівництво;

– політична діяльність: державним службовцям забороняється використовувати своє службове становище в інтересах політичних партій, блоків, організацій та брати участь у політичній агітації під час виконання службових обов’язків;

– дарунки та винагороди: забороняється приймати дарунки та винагороди від фізичних або юридичних осіб у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Винятком є символічні подарунки, вартість яких не перевищує встановленого законодавством мінімуму;

– відповідальність за порушення: державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування можуть бути притягнуті до адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності за порушення службових обов’язків або законодавства.

Такі обмеження мають забезпечити доброчесність, ефективність і прозорість діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, а також запобігти зловживанням та корупції.

Особи, які претендують на посади в системі державної служби або виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. Ці обмеження та заборони можуть бути скасовані або змінені лише через внесення змін у чинне законодавство. За порушення цих обмежень і заборон законодавством установлено кримінальну, адміністративну та дисциплінарну відповідальність.

6.9. Заохочення та гарантії державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування

Одним із важливих аспектів забезпечення ефективної та добросовісної роботи державних службовців є створення правильної системи мотивації та винагороди за виконання службових обов’язків. Матеріальні та моральні стимули допомагають працівникам усвідомити важливість їхніх завдань, підвищити трудову активність і покращити результативність роботи державних установ. Крім того важливо зазначити, що заходи заохочення сприяють запобіганню правопорушенням на державній службі, стимулюють подальший професійний розвиток, спонукають до відповідального ставлення до обов’язків і прав, а також зміцнюють службову дисципліну.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування в Україні мають право на певні заохочення та гарантії, які спрямовані на підтримку їх професійного розвитку, стимулювання ефективної роботи та забезпечення соціального захисту, що передбачено Конституцією України, законами України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про охорону праці», «Про відпустки», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Кодекс законів про працю. Основні види заохочень та гарантій включають:

Заохочення:

  1. Премії та матеріальне заохочення:

– премії за виконання особливо важливих завдань: державні службовці можуть отримувати премії за досягнення у виконанні службових обов’язків, впровадження інновацій та високі показники у роботі;

– матеріальну допомогу: у разі важких життєвих обставин службовці можуть отримувати одноразову матеріальну допомогу.

  1. Нагороди та почесні звання:

– нагрудні знаки та медалі: за заслуги у державній службі можуть бути вручені відзнаки, медалі та інші нагороди;

– почесні звання: за вагомі досягнення можуть бути присвоєні почесні звання, що підтверджують високий професійний рівень та значні заслуги.

  1. Кар’єрне зростання:

– просування по службі: державні службовці можуть підвищуватися на посаді відповідно до своїх професійних досягнень, досвіду та кваліфікації;

– стажування та навчання: можливість підвищення квалі­фікації через участь у тренінгах, курсах, семінарах, стажуваннях як в Україні, так і за кордоном.

Гарантії:

  1. Соціальний захист:

– забезпечення житлом: в окремих випадках службовці можуть отримувати службове житло або компенсацію за найм житла;

– медичне обслуговування: державні службовці мають право на безкоштовне або пільгове медичне обслуговування.

  1. Оплата праці та пенсійне забезпечення:

– стабільна заробітна плата: регулярна виплата заробітної плати, яка враховує стаж, кваліфікацію та особливі умови праці;

– пенсійне забезпечення: державні службовці мають право на пенсію відповідно до законодавства про державну службу та пенсійне забезпечення.

  1. Право на відпустки:

– щорічна основна відпустка: гарантована щорічна відпустка з оплатою;

– додаткові відпустки: можливість отримання додаткових відпусток за особливі умови праці, стаж роботи або інші обставини.

  1. Правовий захист:

– захист прав та інтересів: гарантії правового захисту від незаконних дій, пов’язаних із виконанням службових обов’язків, включаючи захист від неправомірних звільнень або переслідувань;

– захист від переслідувань та дискримінації: гарантії захисту від будь-яких форм дискримінації або переслідувань за виконання службових обов’язків.

  1. Трудові права:

– гарантії при звільненні: у разі реорганізації або скорочення штату службовці мають право на відповідні компенсації та допомогу в працевлаштуванні;

– захист під час службових розслідувань: право на справедливий розгляд під час проведення службових розслідувань або перевірок.

Запитання і завдання

  1. Розкрийте основні ознаки державного службовця.
  2. На які категорії поділяються державні службовці в Україні?
  3. Якими є особливості класифікації посадових осіб місцевого самоврядування?
  4. Розкрийте поняття правового статусу державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
  5. У яких нормативно-правових актах здійснюється фіксація елементів правового статусу державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування?
  6. Розкрийте поняття прав та обов’язків державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
  7. Розкрийте загальні права державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.
  8. Чому законодавець установив суттєві обмеження для державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування?
  9. Які спеціальні обмеження передбачає законодавство щодо державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування?
  10. Розкрийте основні види заохочень та гарантій державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування.

 

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ

Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. № 30.

Берлач А.І., Проневич О.С., Радишевська О.Р. та ін. Службове право України : навч. посіб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2023. 240с.

Біла-Тіунова Л.Р., Стець О.М. Службове право України : підручник. Одеса : Фенікс, 2022. 771 с.

Остапенко О. Є. Службове право : підручник для здобувачів вищої освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю D3 Право. Вінниця : ВДПУ, 2025. 127 с.

Галунько В. Діхтієвський П., Берлач А. та ін. Адміністративне право та адміністративний процес. Повний курс: підручник: видання пʼяте. / за заг. ред. В. Фелика, В. Галунька. Київ, 2025. 992 с.

Демчик Н.П. Суб’єкти службових правопорушень у правовій системі України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2025. № 92. С. 122-130. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.92.3.16.

Грищук А.Б. Загальнотеоретичні аспекти відповідальності державних службовців. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2022. № 71. С. 234–238. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2022.71.39.

Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України від 07 груд. 1984 р. № 8073-X. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10

Про дорожній рух : Закон України від 30 черв. 1993 р. № 3353-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3353-12 (дата звернення: 19.01.2025).

Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 07 черв. 2001 р. № 2493-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2493-14#Text

Про державну службу : Закон України від 10 груд. 2015 р. № 889-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text

Про Національну поліцію : Закон України від 02 лип. 2015 р. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19

Про запобігання корупції : Закон України від 14 жовт. 2014 р. № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18

Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 листоп. 2015 р. № 1395. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1408-15

 

 

[1] Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх вправ України від 07.11.2015 № 1395. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853.

[2] Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2%D1%80

[3] Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2%D1%80.

[4] Про державну службу : Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text

[5] Службове право України Навч. посіб. / А.І Берлач, О.С. Проневич, О.Р. Радишевська та ін.; К. : ВПЦ «Київський університет», 2023. С. 240. 

[6] Про службу в органах місцевого самоврядування : Закону України від 07.06.2001 № 2493-III URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2493-14#Text

 

[8] Службове право України: навч. посіб. / А.І Берлач, О.С. Проневич, О.Р. Радишевська та ін.; Київ: ВПЦ «Київський університет», 2023. С. 242. 

[9] Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 19.01.2025)

[10] Службове право України Навч. посіб. / А.І Берлач, О.С. Проневич, О.Р. Радишевська та ін.; Київ: ВПЦ «Київський університет», 2023. С. 243. 

[11] Службове право України Навч. посіб. / А.І Берлач, О.С. Проневич, О.Р. Радишевська та ін.; Київ: ВПЦ «Київський університет», 2023. С. 259-260. 

[12] Про державну службу : Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

[13] Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 07.06.2001 № 2493-III.

[14] Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII.

Право