Закон і право не є тотожні!
Закон який порушує права Людини є не правовим!
Його виконання є карним!
Лекція
ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
1. Поняття та сутність принципу верховенства права.
2. Значення принципу для адміністративно-правових відносин.
3. Верховенство права згідно з тлумаченням Конституційного суду України.
4. Складові (елементи) принципу верховенства права.
1. Поняття та сутність принципу верховенства права
Принцип верховенства права є фундаментальним принципом права та правової держави. Він закріплений у ст. 8 Конституції України. Його дія поширюється на всю публічну владу, зокрема адміністративні органи, а також громадян та юридичних осіб, а також на всі сфери правової діяльності – правотворчість, правозастосування та правоохоронну діяльність.
Водночас принцип верховенства права є юридично обов’язковою нормою найвищого рівня. Зокрема згідно з КАСУ суд при вирішенні адміністративних справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Верховенство права в адміністративному праві характеризується такими рисами:
– є запобіжником для приватних осіб від порушень з боку публічних органів;
– передбачає рівність громадян та всіх однорідних осіб перед законом;
– означає, що права та свободи людини не є наслідком дарованих державою у нормативно-правових актах гарантій. А навпаки – джерела адміністративного права є наслідком природних прав людини і громадянина.
Лише доктрина природного права є джерелом розуміння того, що права людини й основоположні свободи не надані державою громадянам у вигляді створених нею норм права – це природні права, що властиві людині від природи та належать їй як творінню Природи (Бога), а вони тому є невідчужуваними.
Отже, принцип верховенства права в адміністративному праві є фундаментальною засадою, на якій базується діяльність адміністративних органів, адміністративного суду та інших учасників адміністративно-правових відносин з метою недопущення порушення прав, свобод громадян, законних інтересів юридичних осіб, забезпечення публічного інтересу держави та суспільства загалом.
2. Значення принципу верховенства права для регулювання адміністративно-правових відносин
Важливим чинником верховенства права як принципу адміністративного права, закріпленого в Конституції України, є ієрархія юридичних норм. Цей складник скерований на забезпечення узгодженого характеру всієї юридичної системи, що є важливим у ситуації, коли правові норми різних нормативних актів не узгоджуються між собою або суперечать одна одній.
Зміст принципу ієрархії правових норм полягає в тому, що Конституція України наділена найвищою юридичною силою, тобто стоїть над законами і всіма підзаконними нормативно-правовими актами, а також над міжнародними договорами.
Особливостями принципу верховенства права є те, що:
✔ найвищою цінністю є Людина, її права і свободи, усі ж інші цінності, зокрема держава й закон, є вторинними;
✔ законодавство і право не тотожні, нормативно-правовий акт який порушує права і свободи людини і громадянина, є неправовим, не підлягає виконанню, більше того – його виконання є карним[1];
✔ законодавство, що відповідає теорії природного права, підлягає беззаперечному виконанню;
✔ принцип верховенства права визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема адміністративних органів та адміністративного суду.
Завдання забезпечити узгоджений характер усієї правової системи в умовах співіснування суперечливих норм покладається насамперед на судову владу. У цьому випадку принцип верховенства права є головним системним принципом. Він полягає в тому, що в разі застосування суб’єктами владних повноважень нормативно-правових актів, які обмежують або порушують права та свободи людини і громадянина, рішення, винесене в таких категоріях адміністративних справ, визнається судом недійсним (неправовим).
Принцип верховенства права при врегулюванні адміністративно-правових відносин забезпечує такі можливості:
– можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод на підставі прямих норм Конституції України та (або) теорії природного права;
– забезпечення розгляду й вирішення публічно-правової суперечки в адміністративному суді за відсутності законодавства, його неповноти, неясності чи суперечливості;
– застосування в діяльності адміністративного суду та адміністративних органів судової практики Європейського суду з прав людини.
Рішення ЄСПЛ є обов’язковим до виконання сторонами. Воно використовується як джерело права та створює привід для вдосконалення національного законодавства. У такій системі це створює підґрунтя для реалізації загальнолюдських цінностей, зокрема справедливості в адміністративно-правових відносинах. Повага до прав людини та забезпечення доступу до правосуддя є двома обов’язковими умовами для реалізації принципу верховенства права й розвитку інституційних механізмів його забезпечення.
Запровадження в Україні системи адміністративного судочинства є одним із найбільш значущих кроків на шляху утвердження верховенства права в нашій державі. Значний позитивний внесок у цьому процесі належить законодавчому забезпеченню утвердження верховенства права в КАСУ, в якому виписано структурні одиниці принципу верховенства права (статті 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 235, 237).
Механізмом забезпечення дієвості верховенства права в українській юридичній системі є конституційний принцип, відповідно до якого норми Конституції є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Із цього випливає, що нормами прямої дії в Конституції є лише ті норми, що стосуються прав і свобод людини і громадянина.
Тим самим звернення до суду безпосередньо на підставі конституційних норм прямої дії гарантовано саме для захисту прав і свобод людини і громадянина, а не для їх обмеження.
Отже, значення принципу верховенства права в адміністративному праві полягає в тому, що адміністративні суди (адміністративні органи) визнають право як найвищу цінність, що забезпечує права і свободи приватних осіб та публічний інтерес держави і суспільства.
3. Верховенство права згідно з тлумаченням Конституційного суду України
Ураховуючи те, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади, а обов’язок виконання рішень Конституційного Суду України є прямою вимогою Конституції України, звернемося до офіційного тлумачення ним засад принципу верховенства права.
Є незаперечне рішення Конституційного суду України, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути наповнені передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним із проявів верховенства права є те, що воно
не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема:
норми моралі;
традиції;
звичаї,
які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем.
Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, зокрема щодо обмеження свободи й рівності особи.
Елементами верховенства права є засади:
– рівності;
– справедливості;
– правової визначеності;
– ясності й недвозначності правової норми[2].
Справедливість – одна з основних засад права, що є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин.
Вона розглядається як властивість права, виражена:
– в рівному юридичному масштабі поведінки;
– у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Верховенство права передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу[3].
Із принципів рівності та справедливості походить вимога правової визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі[4].
Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, сутністю якого є те, що: обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці припустимі лише за умови, забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями.
Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки[5].
Принцип верховенства права має такі складові:
– ефективність мети;
– засоби правового регулювання;
– розумність;
– логічність закону[6].
Верховенство права зумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах:
– справедливості;
– розмірності;
– з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України[7].
Одним з елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, мають спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірні з нею[8].
Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові:
– чіткість;
– зрозумілість;
– однозначність норм права;
– право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства й можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).
Основна мета верховенства права полягає насамперед в обмеженні влади держави над людиною, в убезпеченні від довільного втручання держави та її органів у певні сфери життєдіяльності людини.
Верховенство права слід розуміти зокрема як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права потрібно розглядати зокрема й у контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов’язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.
Верховенство права (правовладдя) як невід’ємний елемент системи цінностей, що їх покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими її складниками, як правдива демократія й людські права.
Українська формула правовладдя як засади національного консуційного устрою є двоскладовою: відповідно до першого складника – «верховенство права в Україні визнається», відповідно до другого – «верховенство права в Україні діє».
Принцип верховенства права визначає заборону держави вдаватися до свавільних дій. Надмірний формалізм у вимогах щодо текстуального викладу окремих приписів кодексу або іншого акта законодавства з метою, зокрема, звуження змісту та обсягу характерних для приватного права оцінних понять або зменшення ролі суду в оцінюванні фактів та тлумаченні й застосуванні приписів права перестає бути метою забезпечення юридичної визначеності та нівелює значення правосуддя в державі, керованій правом.
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу й потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до чого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення – обґрунтованими й мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено[9].
Здійснення публічної влади в добропорядний спосіб вимагає того, щоб особі було надано можливість у дієвий спосіб оскаржувати акти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб, їхні дії або бездіяльність, завдяки чому забезпечується підзвітність цих органів та їх посадових і службових осіб за ухвалені ними рішення, учинені дії або бездіяльність. Тому адміністративне судочинство є стрижневим елементом демократичного врядування, а його дієвість – засадничим для будь-якого суспільства, ґрунтованого на правовладді. У захисті людських прав і додержанні правовладдя ключовим елементом є право особи оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органів публічної влади, їх посадових і службових осіб через використання справедливих процесуальних приписів права в кожному разі, коли внаслідок ухвалення таких рішень, учинення дій або бездіяльності зазнають порушення права, свободи та інтереси особи.
Призначення національної системи адміністративного судочинства полягає в тому, щоб забезпечити судовий контроль щодо рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до процедури, узгідненої з вимогами справедливого судового розгляду.
У юридичних відносинах між особою, з одного боку, і державою (в особі органів державної влади) та іншими органами публічної влади, з іншого, особа завжди є слабшою стороною. Саме тому в державі, керованій правовладдям, мають діяти адміністративні суди, метою діяльності яких є захист особи супроти держави[10].
Обов’язкове виконання судового рішення є доведеною умовою реалізації кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту й поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист.
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конституція та закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути зумовлені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов’язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушуватиме сутності такого права[11]
Вид адміністративного стягнення з урахуванням принципу верховенства права (правовладдя) та суспільної користі адміністративних стягнень полягає в тому, що суспільна користь адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи[12].
Для досягнення легітимної мети суд мусить мати дискрецію. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом. Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (іn democratic society based on the rule of law)[13].
На основі узагальнення рішень Конституційного Суду України можна зробити висновок, що принцип верховенства права має такі складові, які забезпечують правовий порядок і захист прав людини в Україні:
- верховенство права включає принципи соціальної справедливості та рівності перед законом. Це означає, що законодавчі акти мають забезпечувати захист прав людини та уникати дискримінації. Справедливість є основним критерієм, що визначає право як регулятор суспільних відносин;
- принцип верховенства права гарантує доступ до судового захисту та можливість оскарження рішень державних органів. Держава зобов’язана забезпечувати громадянам ефективний захист їхніх прав і свобод на всіх стадіях судового провадження;
- верховенство права вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм. Це забезпечує правову визначеність (praedictio), що дозволяє громадянам орієнтуватися у своїх правах та обов’язках. Важливим елементом цього принципу є стабільність законодавства, що дозволяє уникати свавільного тлумачення законів у правозастосовній практиці;
- кожна особа має право на законні очікування (Legitimate Expectations) правових наслідків своїх дій. Це означає, що зміни в законодавстві не мають порушувати легітимних очікувань громадян щодо правових наслідків їхніх дій. Законодавець має прагнути, щоб нормативні акти були передбачуваними, стабільними й несуперечливими;
- обмеження прав і свобод припустиме лише за умови дотримання принципу пропорційності. Це означає, що будь-які обмеження мають бути обґрунтованими, доцільними та мінімально обтяжливими для особи. Втручання в права мусить мати легітимну мету й бути співмірним із цією метою;
- ключовим аспектом верховенства права є презумпція невинуватості, яка вимагає, щоб особа вважалася невинною, доки її вина не буде доведена в установленому законом порядку;
- принцип правової визначеності зобов’язує законодавця чітко формулювати правові норми, щоб громадяни могли розуміти свої права та обов’язки. Це також включає право осіб на стабільність правового регулювання, що дозволяє їм прогнозувати правові наслідки своїх дій;
- судова влада здійснює контроль за виконавчою владою. Розподіл повноважень між гілками влади є інтегральною частиною верховенства права. Виконавча влада не має права виходити за межі Конституції та законів, що обмежують її дискреційні повноваження. Надмірний формалізм у тлумаченні норм закону, спрямований на обмеження судового контролю, суперечить принципам верховенства права.
- 4. Складові принципу верховенство права
4.1. Зв’язаність адміністративного органу законом (принцип законності) у праві є головною складовою принципу верховенства права для адміністративних органів. Ідея верховенства правового закону – фундаментальна складова правової держави, підґрунтя її існування, діяльності її публічного апарату. Це означає:
1) зобов’язання адміністративних органів під час здійснення будь-яких дій дотримуватися законодавства України, діяти виключно відповідно до другої формули правового регулювання «заборонено все крім того, що прямо дозволено законом».
Таке положення відображене у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;
2) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними особами. При цьому фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволено все крім того, що прямо заборонено в законі». Це закріплено у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості»;
3) дотримання адміністративними органами адміністративних процедур;
4) використання адміністративними органами всіх дозволених законодавством засобів для попередження та припинення протиправних посягань на права і свободи громадян, законні інтереси юридичних осіб; невідворотності притягнення винних у скоєнні правопорушень до юридичної відповідальності, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів постраждалих.
Здійснюючи порівняльний аналіз принципів верховенства права і зв’язаності адміністративного органу законом, можна дійти таких висновків:
– особи, які не мають владного чи спеціального правового статусу, можуть користуватися в адміністративно-правових відносинах принципом верховенства права. Головне, щоб при цьому не порушувалися заборонні норми права та права і свободи інших фізичних осіб і законні інтереси юридичних осіб;
– адміністративні органи мають діяти виключно в межах законодавства України – тобто чітко дотримуватися зв’язаності публічної адміністрації законом (принципу законності) без легітимної можливості виходу за межі формально встановленої компетенції, за винятком безпосереднього й невідкладного захисту життя і здоров’я людей.
4.2. Принцип справедливості є фундаментальною основою верховенства права та одним із провідних критеріїв оцінювання адміністративно-правових норм і правозастосовної діяльності. Його дотримання адміністративними органами забезпечує гармонійний розвиток суспільних відносин і гарантує захист прав людини в адміністративному праві.
У загальнолюдському вимірі справедливість визнається однією з основних засад права та є ключовим регулятором суспільних відносин.
Це означає, що право не може зводитися до формальної законності – воно має відображати загальнолюдські цінності та моральні принципи.
Справедливість з погдяду Конституційного суду України одна з основних засад права, що є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин.
Вона розглядається як властивість права, виражена:
– в рівному юридичному масштабі поведінки;
– у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Виходячи з цього справедливість в адміністративно-правовому аспекті також означає:
пропорційність адміністративної та дисциплінарної відповідальності.
Це означає, що покарання має відповідати тяжкості правопорушення та обставинам справи, забезпечуючи баланс між правами особи і суспільними інтересами.
Принцип пропорційності як складова справедливості вимагає, щоб обмеження прав громадян були виправданими, доцільними та мінімально обтяжливими. Реалізація принципу справедливості передбачає, що система адміністративного судочинства забезпечує ефективний захист прав людини.
Адміністративний суд має забезпечувати, щоб будь-яке втручання в права особи було обґрунтованим і відповідало принципу пропорційності. Справедливий судовий розгляд адміністративних справ гарантує, що правові норми будуть застосовуватись об’єктивно й неупереджено, ураховуючи індивідуальні обставини кожної справи.
Вимагає, щоб рішення адміністративних органів були обґрунтованими та відповідали встановленим правовим стандартам. Це забезпечує довіру до них і зміцнює правову визначеність.
Обмеження прав людини можливе лише за наявності обґрунтованих підстав з метою захисту прав громадян та суспільних інтересів.
Отже, принцип справедливості спрямований на захист прав і свобод приватної особи, забезпечення рівності всіх однорідних суб’єктів перед законом, пропорційності юридичної відповідальності. Він є гуманітарним орієнтиром для адміністративних органів, суб’єктів правотворчості та суддів адміністративних судів.
4.3. Юридична визначеність. Юридична визначеність є одним із провідних елементів принципу верховенства права. В її основі лежить відоме ще з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа), відповідно до якого остаточне юридичне рішення, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує закінченість рішень (що вирішено – то вирішено) і не має переглядатися до безмежності.
Юридична визначеність дає можливість учасникам адміністративно-правових відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю зумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату через учинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. Утілення легітимних очікувань унеможливлюється зокрема в разі, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання в такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Приклад: у справі «Олександр Волков проти України» Oleksandr VoIkov V. Ukraine) 9.01.2013, заява №21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в контексті дотримання вимог якості закону.
Загалом сутністю принципу юридичною визначеності є положення, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
4.4. Запобігання зловживанню повноваженнями. Принцип верховенства права не виключає визнання за суб’єктами публічної адміністрації певних дискреційних повноважень в ухваленні рішень, однак у такому разі має існують засади запобігання зловживанню повноваженнями.
Так, принцип запобігання зловживанню повноваженнями суб’єктами владних повноважень характеризується тим, що:
– є невід’ємною складовою принципу верховенства права;
– закріплений в нормах Конституції України;
– є гарантом дотримання прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у публічному адміністрування, чинником забезпечення публічних інтересів держави і суспільства загалом;
– передбачає втілення у правозастосування адміністративних органів;
– забезпечується як правовими, так і морально-етичними засобами;
– є вагомим чинником законотворчої та підзаконної правотворчості.
4.5. Рівність перед законом і недискримінація. Принцип рівності є фундаментальною складовою концепції верховенства права, невід’ємною умовою функціювання публічної влади, адже конституційно закріплений у нормах статей 21 та 24 Конституції України, згідно з якими всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а надання привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками заборонено.
Існує два основні шляхи досягнення рівності:
1) забезпечення рівних можливостей;
2) забезпечення рівних результатів.
Це призводить до висновку, що сьогодні положення «всі рівні перед законом і судом» означає, що суб’єкти адміністративного права можуть перебувати в рівному стані лише за рівних умов.
Якщо ж умови не є рівними, законодавець зобов’язаний запроваджувати різний адміністративно-правовий статус, надаючи певні переваги більш слабким і залежним суб’єктам адміністративного права, аби не допускати порушення їх прав, свобод чи законних інтересів.
Закріплення рівності перед законом разом із забороною дискримінації має на меті забезпечити універсальне додержання принципу рівності, залишаючи одночасно належне поле розсуду адміністративним органам у проведенні економічної, соціальної та іншої політики, що неминуче пов’язана з установленням у законах певних розрізнень.
Принцип недискримінації означає, що всі права гарантуються кожній людині без будь-якого винятку чи обмеження з причин інвалідності або за іншими ознаками. В його основі лежать такі постулати:
– забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
– забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
– повага до гідності кожної людини;
– забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
4.6. Доступ до правосуддя. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції втілені також у ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута й вирішена судом. Обов’язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечено можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон отримати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Запитання і завдання
- Розкрити риси та особливості верховенства права в адміністративному праві України.
- Визначити можливості, які надаються громадянам та юридичним особам за принципом верховенства права.
- З’ясувати значення принципу верховенства права в адміністративному праві України.
- Узагальнити сутнісні характеристики принципу верховенства права, розкриті в рішеннях Конституційного Суду України.
- Розкрити зміст принципу зв’язаності адміністративного органу законом.
- Описати сутність принципу справедливості.
- Розкрити зміст юридичної визначеності.
- Висвітлити принцип запобігання зловживанню (надужиттю) повноваженнями.
- Проаналізувати принцип рівності.
- Розкрити зміст доступу до правосуддя як невід’ємної складової верховенства права.
[1] Треба підкреслити, що зазначена засада безпосередньо використовується тоді, коли внаслідок виконання законодавства, яке вважається особою неправовим, буде порушено право людини на життя і здоров’я. У більшості інших випадків, зокрема так званих дріб’язкових адміністративно-правових суперечок (як приклад, порушення правил дорожнього руху), доцільно суворо дотримуватися позитивістських норм права (чинного законодавства).
[2] Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010. Речення перше, друге абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010.
[3] Абзац третій підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005
[4] Абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
[5] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010.
[6] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Пріма-Сервіс» ЛТД щодо офіційного тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України та за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини шостої статті 12, частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України, а також частини восьмої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України (справа про фіксування судового процесу технічними засобами) від 8 грудня 2011 року № 16-рп/2011.
[7] Абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
[8] Абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.
[9] Абзац другий підпункту 4.3.2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення).
[10] Абзаци третій, четвертий, п’ятий пункту 5 мотивувальної частини рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення.
[11]Рішення від 19 квітня 2023 року № 4-р(ІІ)/2023 у справі за конституційними скаргами Сиротенка Сергія Євгеновича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів пункту 2 частини дев’ятої статті 171, пункту 4 частини п’ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо особових даних у судовому рішенні) 19 квітня 2023 року № 4-р(ІІ)/2023.
[12] Підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 5 липня 2023 року № 5-р(II)/2023 у справі за конституційними скаргами Душенькевича Анатолія Володимировича, Франка Андрія Володимировича, Ярош Ірини Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності особи за митне правопорушення).
[13] Абзаци другий, третій підпункту 2.10 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 5 липня 2023 року № 5-р(II)/2023 у справі за конституційними скаргами Душенькевича Анатолія Володимировича, Франка Андрія Володимировича, Ярош Ірини Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності особи за митне правопорушення).
[14] Автор-упорядник: Валентин Галунько.