Академія адміністративно-правових наук | Науково-дослідний інститут публічного права

Посадова особа адміністративного органу

має ухвалювати хороші рішення!

Відстоювати їх і нести за них відповідальність!

 

 

 

 

 

 

Лекція
ПРИНЦИПИ НАЛЕЖНОГО ВРЯДУВАННЯ
В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

 Питання: 

1. Публічно-правова природа принципів належного врядування
2. Утвердження принципів належного врядування
3. Стандарти належного врядування
4. Значення принципів належного врядування
5. Принцип забезпечення участі в ухваленні рішень
6. Принципи відкритості й прозорості діяльності адміністративних органів
7. Принцип доброчесної поведінки службових осіб адміністративних органів

7.1 Академічна доброчесність

8. Принцип етичної поведінки службових осіб адміністративних органів
9. Принцип ефективності діяльності адміністративних органів
10. Принципи компетентності й спроможності адміністративних органів
11. Принцип поваги до прав людини та культурної різноманітності
12. Принцип забезпечення соціальної згуртованості адміністративними органами
13. Принцип підзвітності адміністративних органів
14. Принцип сталості та довгострокової орієнтованості
15. Принцип інноваційності та відкритості до змін
16. Принцип поваги приватності
17. Принципи-вимоги щодо обігу інформації

 

1. Публічно-правова природа принципів належного врядування

Належне публічне адміністрування має низку основних характеристик й основоположних засад, на яких базується адміністративно-правова діяльність адміністративних органів. Ними є: участь і орієнтація на консенсус; відповідальність (підзвітність); прозорість; належне реагування; ефективність і результативність; рівність і врахування інтересів; відповідність принципу верховенства права. Ці засади засвідчують, що корупція має бути мінімізованою, погляди меншості враховано, голоси найбільш незахищених верств суспільства почуто під час ухвалення рішень.

Принципи належного врядування мають відповідати сьогоденним і майбутнім потребам суспільства. Належне врядування є вершиною еволюції публічного адміністрування, що увібрало в себе все найкраще та найрезультативніше від попередніх теоретичних і практичних надбань.

 

Для досягнення цілей належного врядування рекомендовано дотримуватися таких трьох засад:

1) службові особи адміністративних органів завжди мають пам’ятати, що громадяни є центром усіх демократичних інститутів та процесів;

2) адміністративні органи мають постійно покращувати якість і ефективність публічного адміністрування;

3) адміністративні органи створюють і підтримують інституційні передумови для вдосконалення публічного адміністрування на центральному й місцевому рівнях на основі цінностей і стандартів ЄС.

2. Утвердження принципів належного врядування

Комплексно принципи належного врядування отримали своє публічне оприлюднення в Білій книзі європейського урядування на початку ХХІ століття, де основними були такі:

Відкритість – вимога до адміністративних органів працювати відкрито, обмінюватися інформацією з державами-членами та державами-кандидатами Європейського Союзу, викладати інформацію доступною мовою для вирішення проблем забезпечення довіри до складних демократичних інституцій.

Участь – це вимога якості, релевантності та ефективності політики публічного адміністрування, що визначається залученістю широкого кола осіб та організацій до формування політики, адже збільшення участі збільшує довіру до результатів упровадження політик та інституцій, які їх імплементують.

Відповідальність – вимога до всіх публічних інституцій нести відповідальність за те, що вони роблять для суспільства. Це вимога зрозумілості й відповідальності всіх інших агентів, задіяних у розробленні й упровадженні політики публічного адміністрування в Європейському Союзі. 

Ефективність – вимога своєчасності політики публічного адміністрування, забезпечення досягнення завдань політики, оцінювання майбутнього впливу, попереднього досвіду, що має застосовуватися на пропорційній основі та на найбільш доречному рівні.

Відповідність (узгодженість) – вимога відповідності політик публічного адміністрування, їх узгодженості між собою, легкого розуміння і сприйняття громадянами.

3. Стандарти належного врядування

Належне урядування розкривається через такі стандарти:

– належне законодавство;

– доступ до інформації;

– належні (хороші) адміністративні органи;

– належний персонал;

– належний фінансовий та бюджетний менеджмент;

– нагляд контроль.

Належне урядування оцінюється завдяки індексам урядування, що розраховуються для кожної держави та об’єднують такі показники:

1) участь громадян – сумарні показники індексів політичної свободи та політичної стабільності;

2) спрямованість уряду – сумарні показники ефективності судочинства, діяльності публічної служби, зменшення рівня корупції;

3) суспільний розвиток – сумарні показники розвитку суспільства, рівності розподілу доходів;

4) публічне адміністрування економіки – сумарні критерії торгівельної та монетарної й фіскальної політики.

 

Своєю чергою Світовий Банк використовує такі показники оцінювання урядування: участь (урахування голосу) та відповідність; політична стабільність і відсутність злочинності (тероризму); ефективність уряду; якість регуляторної політики; дотримання верховенство права; контроль за корупцією.

4. Значення принципів належного врядування

Принципи належного врядування встановлюють стандарти, стимулюють службових осіб на забезпечення прав, свобод та інтересів приватних осіб і публічного інтересу держави. Їх формальна легалізація здійснюється на різному рівні норм адміністративного права – від конституційних норм до окремих підзаконних нормативно-правових актів і судових прецедентів.

Принципи належного врядування – це не просто засадничі ідеї, засновані на чиїйсь добрій волі. Вони мають реально виконуватися на всіх рівнях публічного адміністрування, дієво захищатися від порушень незалежними органами публічного і громадського контролю, системою адміністративної юстиції та парламентським контролем.

Судова практика Європейського суду з прав людини дає можливість узагальнити принципи належного врядування, які мають визнаватися та виконуватися всіма державами-членами Ради Європи, зокрема це:

▪ принцип адміністрування через закон;

▪ принцип пропорційності;

▪ принцип юридичної визначеності;

▪ принцип захисту законних очікувань;

▪ принцип недопущення дискримінації;

▪ право на слухання в ході адміністративних процедур щодо ухвалення рішень;

▪ забезпечувальні заходи;

▪ справедливі умови доступу громадян до судів;

▪ принцип позадоговірної відповідальності адміністративних органів.

Кожен цей принцип є важливим для демократичного врядування, адже вони підтримують демократію та забезпечують принцип верховенства права в державах-членах і кандидатах ЄС та реально застосовуються на всіх рівнях влади – загальноєвропейському, національному, регіональному, місцевому й локальному.

Отже, значення принципів належного врядування для регулювання адміністративних правовідносин полягає в тому, що вони встановлюють хороші стандарти публічного адміністрування, які стимулюють адміністративні органи створювати для громадян комфортні умови для життя, праці й відпочинку, а для бізнесу – рівні умови для заснування та розвитку. У результаті має бути забезпечено стан, коли корупція буде мінімізована, права й свободи меншості захищені, а найбільш незахищені верстви населення отримають належний захист.

5. Принцип забезпечення участі в ухваленні рішень

Ця засада полягає в тому, що має діяти консенсусна модель культури публічного адміністрування, яка передбачає існування згоди між громадянами з приводу механізмів ухвалення публічних рішень, а також стосовно головних проблем, які постають перед суспільством, і засобів їх вирішення.

Забезпечення участі в ухваленні рішень і належне реагування базується на:

• участі суб’єктів громадянського суспільства у процесі ухвалення адміністративно рішень, залученні широкого кола зацікавлених учасників до викладення свого бачення формату їхньої участі;
• наданні учасникам громадськості інформації, потрібної для ефективної участі;
• визнанні та обговоренні потреб й інтересів усіх учасників, зокрема осіб, які ухвалюють рішення;
• наданні громадськості можливості впливати на рішення;
• доведенні до учасників, яким чином їх внесок може вплинути на ухвалене рішення.

 

Приклад: Кодекс належної практики участі громадськості у процесі ухвалення рішень Ради Європи визначає такі важливі засади: 1) участь у збиранні й переданні поглядів різних членів громадських організацій з метою впливу на процес ухвалення політичних рішень; 2) довіра та чесна взаємодія між політичними силами й суспільством; 3) відповідальність і прозорість як із боку громадських організацій, так і з боку державних органів, оскільки важливо визнавати громадські організації як вільні й незалежні структури із власними цілями, рішеннями та заходами.

Рекомендації щодо поліпшення участі суб’єктів громадян­ського суспільства в публічному процесі ухвалення рішень містять такі вимоги:

• прозорість у доступі громадськості до всіх документів – проєктів, рішень і висновків, які мають значення для процесу участі;
• неупередженість із боку громадських організацій, оскільки вони мають право діяти самостійно та відстоювати різні позиції перед органами влади;
• відкритість і доступність, оскільки процеси участі мають бути відкритими й доступними для всіх на основі узгоджених меж участі;
• відповідальність та ефективність, за яких участь має бути зорієнтована на результат, щоб мати реальний вплив на зміст, а також органи мусять нести відповідальність перед суспільством за плин консультаційних процесів і доповідати про їх результати;
• відсутність дискримінації;
• рівне ставлення та відкритість, а саме рівний доступ для всіх, зокрема задоволення потреб меншин, осіб, які перебувають у несприятливих умовах, уразливих чи соціально відчужених осіб або груп осіб, які бажають взяти участь;
• незалежність об’єднань, зокрема відмова від нав’язування зобов’язань громадських організацій щодо участі в процесах ухвалення рішень або відстоювання певних позицій.

6. Принципи відкритості й прозорості діяльності адміністративних органів

Поняття «відкритість» має ширше значення за «прозорість». Відкритість передбачає ще два аспекти – «доступність» та «чутливе реагування», що є іншими характеристиками якості взаємодії органів влади з громадськістю, якій вона слугує.

Відкритість влади поєднує три головні елементи:

1) прозорість (transparency);

2) перебування під публічним контролем;

3) доступність (accessibility) кожному, у будь-який час, всюди;

4) чутливість до нових ідей і вимог, готовність оперативно реагувати (responsiveness).

Принцип прозорості (англ. the principle of transparency) – один із центральних принципів адміністративного права, який у європейських країнах розвинувся під впливом Скандинавських принципів належного урядування, запозичений зі вступом до ЄС Швеції та Фінляндії в середині 1990-х рр. У європейському адміністративному праві переважно вживається щодо доступу до офіційних документів, які містять у собі ухвалені рішення.

Принцип прозорості в розумінні Модельного кодексу Ради Європи 2007 р. полягає в тому, що органи публічної влади зобов’язані забезпечувати інформування приватних осіб відповідними засобами про вжиті заходи та ухвалені рішення, включаючи публікування офіційних документів і доступ приватних осіб до цих документів.

Група принципів «відкритість і прозорість» була сформульована за участі в дослідженнях Програми СІГМА та ОЕСР під час розроблення проблем формування спільно простору взаємодії публічних адміністрацій європейських країн:

• принцип європейського адміністративного простору;
• принцип відкритості на противагу секретності;
• принцип прозорості на противагу дискретності;
• принцип винятковості конфіденційного та секретного характеру діяльності адміністративних органів;
• принцип набрання законної сили тільки після офіційного опублікування;
• принцип підлеглості адміністративних органів зовнішньому контролю;
• принцип обов’язкового обґрунтування та наведення підстав ухваленого рішення особі, чиї права або законні інтереси зачіпаються у зв’язку з його ухваленням, і т. ін.

Отже, принцип відкритості полягає в тому, що адміністративні органи мають забезпечувати вільний доступ усім зацікавленим особам до намірів, підстав аргументації та адміністративної процедури ухвалення рішення й самого офіційно ухваленого адміністративного рішення. Вони мають оприлюднювати свої рішення в доступних офіційних виданнях, так щоб із ними могли ознайомитися всі категорії громадян, зокрема особи з особливими потребами та національні меншини.

Принцип прозорості визначає, що рішення адміністративних оргнів ухвалюються та вводяться в дію відповідно до відкритих адміністративних процедур. Це також означає, що інформація наявна та вільно доступна для тих, кого може стосуватись відповідне рішення чи його введення в дію. Інформація надається в достатній кількості, у зрозумілій формі, а також через доступні засоби поширення масової інформації, зокрема відкриті інтернет-ресурси.

7. Принцип доброчесної поведінки службових осіб адміністративних органів

Доброчесність є головним принципом публічної служби, що спрямований на забезпечення ефективного виконання службових обов’язків, прозорості, підзвітності та запобігання корупції. Вона визначає спрямованість дій службових осіб на захист публічних інтересів, неупереджене ухвалення рішень і дотримання високих етичних стандартів.

Ці засади охоплюють кілька ключових аспектів:

• прозорість і підзвітність, згідно з якими службові особи мають діяти відкрито та прозоро. Це допомагає забезпечити довіру громадськості й уникнути корупції;
• справедливість і неупередженість, коли рішення й дії мають бути обґрунтованими, справедливими та неупередженими, відповідати чинному законодавству України, що забезпечує правову визначеність і передбачуваність, та бути однаковими для всіх одноріднгих суб’єктів, з якими служба взаємодіє. Це включає відсутність конфлікту інтересів і рівне ставлення до всіх учасників;
• етичність і професіоналізм, згідно з якими службові особи мають діяти згідно з етичними стандартами, включаючи чесність і повагу до прав та свобод громадян;
• спрямованість дій на захист публічних інтересів полягає в забезпеченні пріоритету загального блага громадян (публічного інтересу) над особистими, приватними або корпоративними інтересами;
• нерозголошення та невикористання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням публічним службовцем своїх обов’язків, зокрема після припинення державної служби, крім випадків, передбачених законом;
• антикорупційні заходи є провідним елементом добро­чесності щодо запобігання корупції та корупційним проявам. Це включає не лише внутрішні механізми контролю, а й активну співпрацю з правоохоронними органами для виявлення та запобігання корупційним правопорушенням.

Доброчесність публічних службовців – це не лише етичний стандарт, а й інструмент запобігання корупції.

У контексті запобігання корупції доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності публічного службовця, яка визначає межу та спосіб його поведінки. Вона ґрунтується на принципах доброзичливого ставлення до громадян і чесності у власному житті, на виконанні службових обов’язків та розпорядженні державними ресурсами.

Для досягнення цього застосовують такі способи публічного адміністрування:

• подання декларацій із зазначенням майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру;
• заборона отримувати подарунки від своїх підлеглих;
• обмеження щодо суміщення та сумісництва;
• обізнаність публічних службовців із поняттям конфлікту інтересів, способами його запобігання або врегулювання[1].

Правила доброчесності державних службовців закріплені серед основних положень Закону України «Про запобігання корупції», яким:

• на законодавчому рівні встановлено чіткі правила запобігання та врегулювання як реального, так і потенційного конфлікту інтересів. Зокрема це обов’язок інформувати керівника про конфлікт інтересів, заборона ухвалювати рішення чи вчиняти дії в умовах конфлікту інтересів тощо;
• визначено правила фінансового контролю за майновим станом державних службовців: це подання декларацій в електронній формі, перевірка декларацій, обов’язок службовців інформувати про відкриття валютних рахунків за кордоном, про значні зміни в майновому стані тощо;
• установлено, що публічні службовці мусять дотримуватись вимог Конституції та законів України, поважати права людини, дотримуватися принципу політичної неупередженості, бути об’єктивними;
• запроваджено обмеження щодо поєднання основної діяльності з іншою оплачуваною діяльністю, спільної роботи близьких осіб, працевлаштування в приватному секторі після припинення державної служби, а також отримання подарунків. Так, заборонено отримувати подарунки, які надаються через перебування особи на публічній службі, або подарунки від підлеглих публічному службовцю[2].

Усі без винятку публічні службовці зобов’язані ретельно дотримуватися засад доброчесності. В іншому разі їхня кар’єра буде доктроково припинена. Слід наголосити, що претендентів на посади публічних службовців перевіряють на доброчесність практично від моменту початку трудової діяльності.

В іншому разі шлях до публічної служби буде ускладненим, а то й стане неможливим. Що стосується навчання, то в його умовах здобувачі освіти зобов’язані дотримуватися правил академічної доброчесності.

7.1. Академічна доброчесність – це сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

– посилання на джерела інформації в разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

– дотримання норм законодавства про авторське право й суміжні права;

– надання достовірної інформації про методику й результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

– контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

– об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Також дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає:

– самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного й підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливими освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей);

– посилання на джерела інформації в разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

– дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;

– надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані методики досліджень і джерела інформації.

Порушенням академічної доброчесності вважається:

– академічний плагіат – оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;

– самоплагіат – оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів;

– фабрикація – вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях;

– фальсифікація – свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень;

– списування – виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання;

– обман – надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування;

– хабарництво – надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі;

– необ’єктивне оцінювання – свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти;

– надання здобувачам освіти під час проходження ними оцінювання результатів навчання допомоги чи створення перешкод, не передбачених умовами та/або процедурами проходження такого оцінювання;

– вплив у будь-якій формі (прохання, умовляння, вказівка, погроза, примушування тощо) на педагогічного (науково-педагогічного) працівника з метою здійснення ним необ’єктивного оцінювання результатів навчання.

За порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнуті до такої академічної відповідальності:

– відмова у присудженні ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєнні вченого звання;

– позбавлення присудженого ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєного вченого звання;

– відмова у присвоєнні або позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії;

– позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.

За порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:

– повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо);

– повторне проходження відповідного освітнього компонента освітньої програми;

– відрахування із закладу освіти (крім осіб, які здобувають загальну середню освіту);

– позбавлення академічної стипендії;

– позбавлення наданих закладом освіти пільг з оплати навчання.

Види академічної відповідальності (зокрема додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності.

Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим коле­гіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог Закону України «Про освіту» та спеціальних законів.

Кожна особа, стосовно якої порушено питання про порушення нею академічної доброчесності, має такі права:

– ознайомлюватися з усіма матеріалами перевірки щодо встановлення факту порушення академічної доброчесності, подавати до них зауваження;

– особисто або через представника надавати усні та письмові пояснення або відмовитися від надання будь-яких пояснень, брати участь у дослідженні доказів порушення академічної доброчесності;

– знати про дату, час і місце та бути присутньою під час розгляду питання про встановлення факту порушення академічної доброчесності та притягнення до академічної відповідальності;

– оскаржити рішення про притягнення до академічної відповідальності до органу, уповноваженого розглядати апеляції, або до суду.

Форми та види академічної відповідальності закладів освіти визначаються спеціальними законами. За дії (бездіяльність), що визнані Законом України «Про освіту» як порушення академічної доброчесності, особа може бути притягнута до інших видів відповідальності з підстав та в порядку, визначених законом.

8. Принцип етичної поведінки службових осіб адміністративних органів

Етична поведінка службових осіб адміністративних органів є провідним принципом публічного адміністрування та головним принципом службового права. У ідеальному випадку службові особи публічного права не можуть здійснювати свої професійні функції та проживати в соціумі за межами етичної поведінки. Етична поведінка ґрунтується на дотриманні норм природного права, Конституції України, міжнародних договорів, законодавства про публічну службу та антикорупційних норм.

Основні засади цього є такими:

▪ служіння суспільству полягає в тому, що основним завданням службових осіб є забезпечення публічного інтересу, а не приватних чи відомчих потреб, із безумовним служінням народу України;

▪ гідна поведінка передбачає, що посадові особи мають бути ввічливими, доброзичливими та культурними у стосунках із громадянами, колегами й підлеглими;

▪ неупередженість і політична нейтральність означають заборону використовувати службове становище в інтересах політичних партій, окремих політиків або інших осіб. Службові особи мусять уникати виконання незаконних рішень чи доручень;

▪ доброчесність зобов’язує службових осіб діяти чесно, неупереджено, прозоро й виключно в інтересах громади. Вони мають уникати конфлікту інтересів і сприяти прозорості у своїй діяльності;

▪ запобігання дискримінації вимагає, щоб службові особи забезпечували рівне ставлення до всіх громадян, уникали будь-якої форми дискримінації та створювали комфортну робочу атмосферу;

▪ професіоналізм і розвиток включають постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійних навичок і знань як важливу складову етичної поведінки;

▪ розсудливість у спілкуванні передбачає, що службові особи мають уникати конфліктів, увічливо реагувати на зауваження громадян і забезпечувати зрозуміле викладення інформації;

▪ ефективне використання ресурсів означає, що службові особи мають раціонально використовувати державні ресурси, запобігати зайвим витратам і дбати про екологічну безпеку;

▪ повідомлення про порушення зобов’язує слубових осіб у разі виявлення порушень етичних стандартів негайно інформувати про це відповідні органи[3].

9. Принцип ефективності діяльності адміністративних органів

Ефективність публічного адміністрування постає як результат впливу якості та змісту цілеспрямовано застосованих інструментів публічного адміністрування адміністративними органами, а також дії об’єктивних чинників, які опосередковують хід і результати адміністративно-правового застосування норм адміністративного права.

Ефективність публічного адміністрування – це ступінь відповідності між наявними запитами вітчизняного грома­дянського суспільства у вирішенні соціальних суперечностей, що формуються у процесі взаємодії між адміністративними органами та приватними фізичними і юридичними особами, а також міра вирішення цих суперечностей унаслідок дії адміністративно-правової норми за мінімізації матеріальних і фінансових витрат під час досягнення поставленої мети та завдань публічного адміністрування.

Принцип ефективності в адміністративному праві базується на таких засадах:

• результати діяльності адміністративних органів у сфері публічного адміністрування співвідносяться з поставленими цілями та завданнями;
• адміністративні органи мають бути забезпечені всіма необхідними ресурсами для виконання покладених на них завдань;
• адміністративні органи використовують надані їм кадрові, матеріальні та фінансові ресурси максимально ощадливо;
• регулярно проводиться аудит стосовно раціонального використання публічних ресурсів, розробляються пропозиції щодо підвищення якості та скорочення строків надання адміністративних послуг, а також здійснення іншого публічного адміністрування.

В умовах сьогодення особливу увагу слід приділити діяльності Міністерства оборони України як одного з ключових адміністративних органів, відповідальних за забезпечення Збройних Сил України мобілізаційним ресурсом, зброєю, боєприпасами, амуніцією та всім іншим, необхідним для ведення бойових дій в умовах російсько-української війни. Належна організація постачання цих ресурсів є важливим елементом ефективності публічного адміністрування в оборонній сфері.

Отже, принцип ефективності в адміністративному праві полягає в тому, що публічне адміністрування має призводити до позитивних наслідків у забезпеченні прав, свобод та інтересів приватних осіб і публічного інтересу держави, одночасно здійснюватися з мінімальними матеріальними й фінансовими витратами.

10. Принципи компетентності й спроможності адміністративних органів

Службові особи адміністративних органів мають володіти достатнім рівнем професійних знань, умінь, властивостей і якостей, що надають їм можливість практично здійснювати законне та ефективне публічне адміністрування у межах їхньої компетенції.

Компетентність у публічному адмініструванні є інди­катором, що визначає спроможність посадових осіб адмі­ністративних органів до здійснення конкретної адміністративної діяльності, спрямованої на забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, а також публічного інтересу держави. Формування такої компетентності передбачає здатність публічних службовців орієнтуватися в умовах сучасних проблем, що постають перед адміністративними органами у складному соціально-економічному, військовому та інформаційному середовищі.

Спроможність адміністративних органів полягає в їхній практичній здатності виконувати завдання, визначені функціональними обов’язками, з урахуванням наявності відповідного публічного інструментарію для реалізації визначених законом повноважень.

У сучасних умовах досягнення спроможності адміні­стративних органів у сфері забезпечення обороноздатності держави має особливу актуальність. Особливий акцент слід зробити на потребі забезпечення Збройних Сил України всім необхідним для ведення бойових дій. Офіцери мають володіти належними тактичними спроможностями для управління боєм як в обороні, так і в наступі. Генерали зобов’язані володіти стратегічними знаннями та навичками військового мистецтва, що включають планування операцій, розроблення військових стратегій і досягнення перемоги на полі бою.

11. Принцип поваги до прав людини та культурної різноманітності

Принцип поваги до прав людини є провідним у адміністративному праві, адже:

– із погляду теорії природного права, право є справедливим та гуманним, а його основним завданням визнається забезпечення природних прав і свобод людини та громадянина, зокрема життя і здоров’я, честі, гідності, безпеки, а також права на опір насильству;

– відповідно до цього будь-яке джерело адміністративного права може вважатися правовим лише тоді, коли воно відповідає природному праву та узгоджується з ним;

– основними глобальними напрямками діяльності адміністративних органів, із погляду філософії природного праворозуміння, є пріоритет захисту та забезпечення прав і свобод людини.

Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження визначає зміст принципу поваги до прав людини та основоположних свобод у цій сфері. У ній зазначено, що охорона та заохочення культурного розмаїття можливі лише за умови гарантування прав людини та основоположних свобод, зокрема свободи вираження думок, поширення інформації та комунікації, а також можливості для кожної особи обирати форми культурного самовираження[4].

Провідною складовою забезпечення принципу культурної різноманітності є засади гідності й поваги до всіх культур, що передбачає охорону й підтримку розмаїття форм культурного самовираження. Це включає визнання рівної гідності й поваги до всіх культур, зокрема культури осіб, які належать до національних меншин і корінних народів.

12. Принцип забезпечення соціальної згуртованості адміністративними органами

Принцип злагодженості полягає в тому, що всі заходи публічного адміністрування мають відповідати один одному та бути зрозумілими для громадян. Потреба в злагодженості українського суспільства стала критично актуальною в умовах російсько-терористичної повномасштабної військової агресії. Такі проблеми, разом із потребою консолідації суспільства у здійсненні практичних заходів щодо вступу України до ЄС і НАТО, не можуть бути вирішені без забезпечення соціальної згуртованості адміністративних органів, які входять до складу різних міністерств, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Особливу увагу адміністративні органи мають приділяти забезпеченню згуртованості українського народу для відбиття повномасштабного російського вторгнення. Насамперед це стосується організації своєчасної та якісної мобілізації, забезпечення виробництва зброї, боєприпасів й іншого потрібного для перемоги обладнання та матеріалів. Також важливо забезпечити чітку координацію дій між різними рівнями адміністративних органів, що сприятиме досягненню оперативних і стратегічних цілей.

13. Принцип підзвітності адміністративних органів

Підзвітність адміністративних органів – це їхній обов’язок звітувати перед громадянським суспільством і керівництвом вищого ієрархічного рівня щодо ефективності виконуваного ними адміністрування, дотримання прав, свобод та інтересів громадян під час виконання своїх функціональних обов’язків. Особливу увагу слід приділити потребі виваженої підзвітності адміністративних органів громадськості стосовно витрачання коштів на закупівлю зброї, боєприпасів та інших аспектів ведення бойових дій.

У цьому контексті важливо дотримуватися балансу між вимогами військової та державної таємниці й забезпеченням прозорості щодо витрачання бюджетних коштів. Адміністративні органи мають гарантувати вчасність і повноту закупівель для Збройних Сил України та інших сил безпеки й оборони, забезпечуючи всім необхідним для досягнення перемоги.

Також актуальними залишаються питання забезпечення прозорості декларування та впровадження інших заходів, спрямованих на запобігання корупційним проявам. Прозора підзвітність є важливим інструментом для запобігання нецільовому використанню коштів і недопущення незаконного збагачення публічних посадовців.

14. Принцип сталості та довгострокової орієнтованості

Сталий розвиток у публічному адмініструванні означає таке використання адміністративними органами людських, еконо­мічних, соціальних, природних та інших ресурсів, щоб ними могли скористатися й подальші покоління. Щоб залишити у спадок подальшим поколінням дійсно демократичну, правову державу з розвиненим громадянським суспільством і належною ринковою економікою, теперішні суб’єкти адміністративних органів мають здійснювати публічне управління не тільки ефективно, але й відповідально, попереджаючи негативні економічні, соціальні, екологічні та інші перекоси. Тим самим вони забезпечуватимуть динамічні, але еволюційні реформи, орієнтовані на довгострокову перспективу.

У сучасних умовах адміністративні органи мають постійно, зокрема після закінчення повномасштабного вторгнення, зосереджувати свої зусилля на укріпленні обороноздатності України. Насамперед це передбачає посилення Збройних Сил України, забезпечення виробництва вітчизняної зброї та боєприпасів, а також формування ефективної системи патріотичного виховання молоді та інших груп населення

15. Принцип інноваційності та відкритості до змін

Виконуючи волю українського народу та положення Конституції України, вітчизняним адміністративним органам не залишається інших варіантів, як здійснювати адміністративну діяльність через трансформацію наукових досліджень у практику публічного адміністрування для того, щоб домогтися справедливого миру, вступити в ЄС та НАТО. Використовуючи нові підходи щодо надання адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, адміністративні органи мають адаптувати ці процеси до стандартів ЄС і забезпечити подальший розвиток.

Адміністративні органи мають працювати так, щоб створити умови для технологічного прориву для вчених та підприємців. В умовах російсько-української війни, коли Україна має значно менші природні та людські ресурси, українське суспільство зможе перемогти лише тоді, якщо буде розробляти, впроваджувати у виробництво та використовувати як на полі бою, так і в тилу нові технології. Так, Збройні Сили України вже стали піонерами у світовій військовій практиці щодо використання безпілотних літальних апаратів. Це нововведення не лише забезпечує перевагу на полі бою, а й демонструє здатність України до впровадження сучасних технологій у складних умовах воєнного часу.

16. Принцип поваги приватності

Приватність захищає людську гідність і базується на цінностях свободи та захисту конфіденційної інформації. Основні засади теорії приватності включають право людини контролювати, як її інформація збирається, використовується та зберігається, обмеження доступу до особистої інформації та заборону її поширення без згоди, прозоре використання даних, щоб уникати маніпуляцій і зловживань, а також захист конфіденційності через законодавство та суспільні норми. Приватність – це не лише збереження секретів, але й право визначати, як використовується особиста інформація. Обмін інформацією не завжди означає втрату приватності, якщо він добровільний і регламентований. Сучасні технології створюють ризики для конфіденційності, але також пропонують можливості для її захисту[5].

Закон України «Про захист персональних даних» спрямовано на захист прав людини, зокрема права на невтручання в особисте життя під час оброблення персональних даних. Згідно з його нормами оброблення інформації про особу можливе лише у визначених законом межах за її згодою чи у передбачених випадках. Власники й розпорядники персональних даних зобов’язані забезпечувати конфіденційність інформації та не поширювати її без дозволу, окрім випадків, передбачених законом. Передання даних здійснюється за принципом мінімізації, тобто лише в обсязі, потрібному для досягнення мети. Суб’єкт персональних даних має право отримувати інформацію про їх обробку, вимагати уточнення, блокування чи знищення неточних або надмірних даних. Вітчизняне законодавство передбачає відповідальність за порушення правил оброблення, зберігання й поширення персональних даних[6].

17. Принципи-вимоги щодо обігу інформації

Засади-вимоги щодо обігу інформації в публічній сфері базуються на забезпеченні прозорості, відкритості та доступності даних. Інформація, яка є суспільно важливою, має бути доступною для громадян, що передбачає взаємодію через офіційні сайти, платформи електронного урядування або спеціалізовані системи, як-от Єдина інформаційна система обліку Національної програми інформатизації.

Адміністративні органи мають забезпечувати інформування громадян про свою діяльність. Це включає принципи інформування, консультування, етичності, гнучкості в роботі адміністративних органів та використання зрозумілої мови. Також забезпечуються права громадян на отримання інформації, які реалізуються через доступ до документів, письмових матеріалів та право персонального доступу до службової інформації. Важливим аспектом є повідомлення громадян про отримання документів, передання їх уповноваженим органам і обов’язкове зазначення відповідальних осіб.

Діяльність адміністративних органів має бути прозорою, зокрема у питаннях моніторингу виконання державних програм, фінансових витрат і ухвалення рішень. Інформаційні системи мають працювати безперервно, забезпечуючи цілодобовий доступ, крім періодів технічного обслуговування.

Захист інформації здійснюється відповідно до законів України «Про захист персональних даних» і «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах». Це стосується захисту персональних даних, державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом. Уся діяльність з обміну інформацією має відповідати європейським стандартам, спрямованим на прозорість, ефективність і дотримання прав громадян[7].

 

Запитання і завдання

1. З’ясувати публічно-правову природу принципів належного врядування.
2. Розкрити складові стандартів належного врядування та індекси належного урядування.
3. Розкрити значення принципів належного врядування для регулювання адміністративних правовідносин.
4. Показати сутність принципу забезпечення участі в ухваленні рішень у публічному адмініструванні.
5. Розкрити провідне значення принципу відкритості й прозорості діяльності адміністративних органів для публічного адміністрування.
6. Чому молоді фахівці, які ще не перебувають на публічній службі, мають перевіряти свою професійну діяльність і життя відповідно до вимог принципу доброчесної поведінки службових осіб?
7. Навести приклади порушення академічної доброчесності.
8. Чому принцип етичної поведінки службових осіб адміністративних органів є невід’ємною засадою публічного адміністрування?
9. З’ясувати значення принципу ефективності діяльності адміністративних органів.
10. Визначити зміст принципів компетентності й спроможності адміністративних органів.
11. Показати сутність принципу поваги до прав людини та культурної різноманітності.
12. Розкрити особливості використання принципу забезпечення соціальної згуртованості адміністративними органами в умовах відбиття повномасштабного російського вторгнення в Україну.
13. Визначити зміст принципу підзвітності адміністративних органів.
14. Розкрити значення принципу сталості та довгострокової орієнтованості в розробленні стратегій (програм, концепцій) публічного адміністрування.
15. Які вихідні положення ставить перед адміністративними органами принцип інноваційності та відкритості до змін?
16. З’ясувати сутність принципу поваги до приватності.
17. Розкрити зміст принципу-вимоги щодо обігу інформації.

[1] Доброчесність як невід’ємна складова ефективної державної служби та запобіжник корупції. Офіційний сайт Державної прикордонної служби України. 2024. URL: https://dpss-ks.gov.ua/novini/%

[2] Про запобігання корупції. Закон України, прийнятий 14 жовтня 2014 року № 1700-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056.

[3] Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Затверджено наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року, № 158 (у редакції наказу від 28 квітня 2021 року № 72-21). Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2016 р. за № 1203/29333. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1203-16#Text.

[4] Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження. Прийнята Генеральною конференцією Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури на 33-й сесії в м. Париж 21 жовтня 2005 року. Ратифіковано Законом України від 20 січня 2010 року, № 1811-VI. Офіційний вісник України. 2010. № 55. Ст. 1897. Код акта 52079/2010.

[5] Neil Richards (2022). Why Privacy Matters. Oxford: Oxford University Press, 286 p.

[6] Про захист персональних даних. Закон України від 1 червня 2010 року № 2297-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 34. Ст. 481

[7] Про Єдину інформаційну систему обліку Національної програми інформатизації. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року, № 1400. Урядовий кур’єр. 2023. № 261 від 29.12.2023.